Розділ 9

Розділ 9. Дарина

 Згідно зі славнозвісним законом Мерфі, якщо якась неприємність має відбутися, то вона обов’язково трапиться. Хочеш ти цього чи ні.(Едвард А. Мерфі)

 Тиняючись лабіринтами величезного маєтку, Дарина намагалася віднайти дитячу кімнату та поговорити з матір’ю. Їй хотілося дізнатися подробиці того, як Дмитро опинився тут й розповісти їй про вранішню пригоду. Й в першу чергу для того аби захистити рідненьку, попередити. «А раптом бандити повернуться?»

 Від згадки про хтиві погляди амбалів, у неї підкосилися ноги й у вухах гулко залунав пульс. Їй зовсім не хотілося, аби ненька зіткнулася з новими «друзями» брата. Хворе серце матінки може не витримати такого.

 Також, Дарину хвилювала поведінка брата й те, що відбувалося з ним останнім часом. Він більше не нагадував того щирого та веселого хлопця, котрий смішив її та дарував шоколадки Кіндер на свята. Не дивлячись на складну ситуацію в сім’ї, вона завжди любила Дмитра. Часто наслідувала його та прагнула бути йому найкращою сестрою у світі. «Та не судилося, трясця його матері!»

 Скільки б разів Дарина не намагалася поговорити з братом — все закінчувалося скандалом. Він не бажав ділитися проблемами з молодшою сестрою й тим паче — слухати її порад. На думку Дмитра, саме він мав би захищати та оберігати її, а не навпаки.

 Відволікшись на сумні думки, вона й не помітила, як забрела до тієї самої ошатної зали, де висіли портрети господарів маєтку. Тепер, будучи тут одна-однісінька, вона могла добре розгледіти їх, приділяючи особливу увагу посмішці одного зухвалого пана.

 Картини були надзвичайно гарними, а їх виконання — майстерним. Здавалося, що люди на них живі й очікують коли хтось до них заговорить.

 Дарина перевела погляд з уст Данила на профіль молодої жінки, котра була зображена з ним поруч. «Напевно, це мати Яринки», — з сумом відмітила вона.

 — Ти чого тут? І де торт? — наче половик на курку, накинулася на неї Зоряна, вимагаючи негайної відповіді. Дарина не помітила, як поруч із нею опинилася ця гарпія.

 — Готується, — не відводячи погляду, мовила дівчина. «Не на ту напала, п’явко!»

 — А ти чого тут нишпориш? Нумо, марш до кухні! Мої гості чекати не будуть! — Білявка не церемонилася й вхопила Дарину за лікоть.

 Нахабний та зневажливий тон нареченої Скорича дратував дівчину. Й вона різко висмикнула руку, завдаючи собі ж болю.

 — Послухай, — вона розвернулася обличчям до опонентки й високо задерла носа, — Я тобі не наймичка! Й не дозволю якійсь фарбованій дурепі ображати мене.

 — Як ти мене назвала?

 — Як хотіла, так і назвала! — фиркнула Дарина, кидаючи виклик.

 Очі Зоряни налилися кров’ю й вона стала схожа на розлюченого бика, якому в обличчя кинули червону ганчірку. Здавалося, вона була ладна спопелити Дарину, не тільки в думках, а й на яву.

 — Ти поплатишся за свої слова, я обіцяю! — виплюнула вона, проходячи повз дівчину. А потім штовхнула її плечем.

 Дарина не втримала рівновагу й впала, перечепившись через власну ногу. Різкий біль прострелив коліно, викликавши в неї приглушений зойк.

 — Я не дозволю твоїй сімейці ганьбити мене перед коханим та моїми друзями, — Кожне слово було просякнути отрутою ненависті, — Не приведи Господь, ти не встигнеш приготувати торт й зіпсуєш свято Яринці.  

 Дарина починала закипати, ледве стримуючи свій норов. Та десь промайнула думка про матір й вона, закусивши щоку з середини, мовчки встала. Випрямилася, розправила плечі й гордо задерши голову, попрямувала назад.

 Вже перед дверима в кухню Дарина зупинилася, перевела подих. Вона не дозволила сльозам вислизнути з очей та покотитися по щоках. Ні, вона не мала на це права. Не тут і не зараз.

 Зібравши всю волю в тендітні дівчачі кулаки, вона змусила себе посміхнутися. Тут ніхто не стане лізти в душу, а вона, чого б це їй не коштувало, закінчить цей торт. І врятує роботу для мами.

 ***

 — Час презентувати цю красу! — надто радісно вигукнув П’єр, лякаючи Дарину.

 Вона ледь не зіпсувала кремову квіточку, яку так старанно виводила на торті.

 — То презентуй! — Дівчина не прагнула покидати територію кухню. Досить, вистачить їй емоцій на один день!

 Кухар невдоволено зітхнув, але мовчки взяв торт й поклав його на пересувний столик. На останок кинув гнівний погляд на неї й попрямував до гостей.

 Вона полегшено видихнула гіркий присмак втоми, що зібралася на язику. Скроні стискало від напруги, а в душі неочікувано посилилась печаль.

 Дівчина зібрала весь брудний посуд, що використала, й, поклавши його до раковини, зайнялася прибиранням кухні та стільниці. Яка ж вимащена вона була після їхньої з П’єром роботи!

 Поки Дарина мила стільницю, то весь час думала про те, що сталося з нею протягом цього дня. Вона обмірковувала ситуацію з бандитами й витівку брата, а ще — їй до дитячого трепету в грудях хотілося, аби Яринці сподобався десерт. Дарина рідко готувала смаколики для дітей і не надто добре розбиралася в їхніх уподобаннях.

 Та найбільшою проблемою, чи то нав’язливою ідеєю, стали думки про батька іменинниці. Її память, раз по раз, поверталася до образу Данила, змушуючи серденько тьохкати. Дарина навіть злісно тупнула ногою, бажаючи прогнати марево. А воно, як на зло, ніяк не зникало.

 Вольове підборіддя, прямий ніс, тонкі привабливі губи й та зухвала посмішка навічно в'їлися в дівочу память й полонили частинку душі. «Схаменись!»

 Дарина вимила руки, витерла їх рушником й, рішуче налаштована, зібралася покинути будинок Скоричів.

 Ступивши заледве два кроки, дівчина не втримала рівновагу й послизнулася на мокрому кахлю. Вона з острахом прикрила очі, очікуючи чергового падіння. Однак міцні та гарячі руки вчасно спіймали, рятуючи від зіткнення з холодною поверхнею.