Розділ 3

 Розділ 3. Дарина

Цукор робить мене щасливим і надихає. У мене важка цукрова залежність. Я називаю її «гранульоване щастя».

Девід Лінч

  Погода раптово погіршилася й на дворі лютувала справжнісінька зима. Вона вже встигла насипати кучугури снігу й створити неабиякі неприємності для мешканців міста та його околиць. А дістатися до заміського маєтку Скоричів вчасно могло стати справжнісінькою пригодою для Дарини. Проте, у дівчини не було вибору.

  Таксі неслося по засніженому шосе, плавно лавіруючи між іншими автівками. Водій виявився доволі вправним та досвідченим й спокійно тримав кермо, дивлячись весь час на дорогу попереду. Він запевнив дівчину, що їх подорож буде вдалою.

 Дарина вмостилася на заднє сидіння старенької Шкоди й весь час мовчи споглядала на світ за склом. Вона нервувала: у неї шалено калатало серце й злегка тремтіли руки. Несподіваний телефонний дзвінок матері та її ридання змусили дівчину не на жарт розхвилюватися. «Що ж трапилося там?»

 Про роботу неньки в домі Скоричів Дарина знала не багато. Галина Петрівна не любила пліткувати про свого роботодавця, а молодшій Зварич було якось байдуже до цих багатіїв. Нічого нового вона б не дізналася, та й навряд чи була б приємно вражена їхньою відмінністю від інших заможних родин. Величезний будинок з високою огорожею та охороною по всьому периметру лише підтвердив її думки. «Яке все помпезне!»

 Дарина несміливо підійшла до воріт і натиснувши на «гудзика» стала очікувати появи матері. Однак, відчинила їй не вона, а який молодик. Високий, широкоплечий та зі скупою усмішкою на обличчі. Він був вдягнутий в чорний костюм строгою крою й тримав у руках рацію. Механічним голосом молодик запросив Дарину заходити й провів до будинку. Перевівши подих, дівчина увійшла до, як їй здалось, палацу. З нього лунали крики.

 Молодик йшов попереду, вказуючи їй шлях, Дарина задкувала й несміливо роздивлялася все навколо. Спочатку її провели по вузькому коридору через величезний зал, в якому можна було розмістити практично всю їх квартиру. Потім попросили повернути вліво і зайти до ошатної зали, де скромно розмістили величезний стіл з червоного дуба та дванадцять стільців з тієї ж деревини, два комоди й декілька картин. Ймовірно, на них були зображені господарі будинку. Добре розгледіти обличчя Дарині не вдалося, оскільки нетерплячий охоронець попросив дівчину пришвидшити крок. Кінцевою точкою їхньої прогулянки була кухня. Саме там виявився епіцентр катастрофи.

 На світло-коричневому кахлю, що сяяв наче нова копійка, валялися шматки того, що колись було тортом. Коржі були пошматовані так, ніби з ними грався Едвард руки-ножниці, а сліди крему ніжно-бежевого кольору виднілися не тільки на стелі, а й на пасмах волосся розсердженої блондинки.

 Саме вона верещала, наче божевільна, вульгарно висловлюючись. Зі сторони ця гарпія, а саме так в думках обізвала її Дарина, виглядала надзвичайно привабливою: зі стильною зачіскою, дорогим манікюром та ідеальним макіяжем. Вдягнута вона була, звісно ж, згідно з останніми тенденціями моди, доповнивши образ туфлями на височезних підборах. «І як вона в них ходить?» Проте, невихованість та надмірність в поведінці та словах жінки, відразу відштовхували.

 Дарина скептично оглянула все довкола й важко зітхнула. Виправити торт нереально. Для цього потрібно не декілька годин, а цілий день. Й то з урахуванням того, що працювати дівчина буде не одна й достеменно знатиме оригінальний рецепт десерту.

Коли Галина Петрівна повідомила Дарині, що її брат в черговий раз потрапив в халепу, дівчина розлютилася. Після такого насиченого ранку, її нерви були на межі. А коли матінка пояснила, що через витівку сина й зруйнований дорожезний торт від титулованого кондитера вона може залишитися без роботи, молодша Зварич мало не збожеволіла. Вона подумки нагородила брата найтеплішими словами й пообіцяла собі пристрелити цього телепня. 

«Ну чому Дмитро такий поганець?»

 Тим часом біляве стерво розійшлася не на жарт. Вона продовжувала кричати, ображаючи всіх присутніх у кімнаті й погрожуючи їм звільненням. «Ці багатії явно не при своєму розумі. Звільняти через торт?!»

 Спочатку жінка висміювала непрофесіоналізм та некомпетентність працівників, а потім перейшла на особистісні образи. Це неабияк обурило Дарину й змусило її втрутитися в розмову, заявивши про свою присутність.

 – Перепрошую, – мовила вона, кашлянувши в кулак.

 Білявка повільно повернулася на голос. Її очі іскрилися від люті.

 – Артур, чому сторонні в домі? – Вона склала руки в боки.

 Молодик, котрий стояв позаду Дарини, ступив вперед й з винуватим виглядом, відчитався:

 – Так, це донька Галини Петрівни прийшла. Вона... – чолов’яга не встиг договорити.

 – І що? – гарпія не заспокоювалася, – Це мій будинок і лише я вирішую кому можна приходити, а кому ні. Чи ти забув вже на кого працюєш?

 – Вибачте, Зоряно Макарівно, я не подумав, – спробував реабілітуватися в очах начальниці Артур.

 – Я тобі не за «думати» плачу, а за виконання наказів, ясно? – Чоловік мовчки кивнув, не бажаючи перечити розлюченій білявці. Або ж просто побоявся звільнення.

 Дарина ж не переставала дивуватися нахабності жінки та й ситуації загалом. Вона уявлення не мала, як її матуся працює в таких умовах та ще й з такими працедавцями. Вона, Дарина, точно б не впоралася.

 З огляду на свій ще такий юний вік, дівчина не вміла підкорятися наказам й сліпо слідувати вимогам недалеких людей. А терпіти зневажливе ставлення до себе й поготів.

 – Та хто ти така? – не втримавши язика за зубами, промовила Дарина, ігноруючи застережливі погляди матері, – Хто тобі дав право так ображати інших? Чи перекис водню висвітлив не тільки твоє волосся?

 В міру того як викривилося обличчя цієї Зоряни, Дарина зрозуміла, що десь перейшла межу. Та відступати було вже пізно.