Розділ 1

Розділ 1. Дарина

  Життя — як коробка шоколадних цукерок.

Ніколи не знаєш з якою начинкою буде наступна.. З фільму «Форрест Гамп»

  «Якими є бажання наших чарівних українок? Про що мріють сучасні дівчатка та жінки? Про гарну сукню, модну зачіску, сертифікат в спа-салон чи новенький айфон?»

 «Айфон!» прокричала свідомість Дарини, відповідаючи на питання радіоведучого, голос якого лінійно лився з динаміка старого радіо.

 Молодий чоловік завзято та з гумором розповідав про вподобання та забаганки своїх колег-подруг, висміюючи їхній матеріалістичний характер. Й жалівся на те, як важко знайти ту єдину. Ту, котра б щиро покохала його, а не вміст його гаманця. Чоловік нарікав на викривленість цінностей сьогодення й висміював тих, хто женеться за грошима, гублячи власну душу.

 Частково, Дарина погоджувалася з позицією ведучого, хоча знала — існує й інший бік медалі. Інколи злидні та нестача елементарних речей призводять до того, що людина стає жадібною до всього й не вміє контролювати свої апетити, або ж, як у випадку з манірними панночками — бажає отримати прибуток, не докладаючи зусиль.

 У сім'ї Дарини Валеріївни Зварич не завжди були проблемі з грошима та їх цінність і необхідність вона все ж знала. Хоч й ніколи не прагнула збагачення коштом інших.

 Проблеми у сім'ї Дарини почалися раптово. Після того, як батько та брат потрапили в автомобільну аварію й заборгували чималу суму одному з місцевих бізнесменів. На початку, Валерій та Дмитро плідно працювали, щомісячно віддаючи борг, а потім — зламались й стали жаліти себе й свою долю. Батько вступив на слизький шлях й почав заглядати до чарки, а брат пішов ще далі й став азартним гравцем. Один пропивав речі, виносячи їх з оселі, а інший відносив до ломбарду й вимінював на папірці, котрі легко і швидко програвав.

 Заборгованість перед бізнесменом з кожним днем зростала й цей тягар впав на тендітні плечі Галини Петрівни Зварич. Мати Дарини мала стабільний щомісячний заробіток, однак його було не достатньо, аби забезпечити всю сім’ю. Саме тому, дівчині довелося кинути університет і влаштуватися на роботу. Попри все, вона не могла кинути матір у біді.

 Аби не засмучуватися ще більше й не думати про вічні проблеми, Дарина підійшла до радіоприймача й додала гучності. В ефірі якраз запустили одну з її улюблених пісень.

 Дарина раз по раз посміхалася, підспівуючи талановитій співачці, й перемішуючи лопаткою інгредієнти для свого вершкового крему. За потреби вона додавала в тарілку окремо збиті жовтки та білки, перетворюючи масу на пухнасті сліпучо-білі хмаринки.

 Зачерпнувши пальчиком крем, вона піднесла руку до вуст й з насолодою прикрила очі. Так, крем вийшов відмінний. Легкий та не надто солодкий. Адже замість цукру Дарина використала пудру, надаючи масі ніжної однорідної консистенції.

 Коли з приготуванням крему було завершено, дівчина поставила його до холодильника, й приступила до виготовлення коржів. Підготовка інгредієнтів та їх змішування разом зайняло у неї чимало часу. Однак, принесло масу задоволення. Навіть тоді, коли її солодкі творіння не виходили такими, як вона бажала, Дарина не засмучувалася, а починала все спочатку.

 «Впертість та наполегливість — головна запорука успіху», — стверджувала колись її бабуся, привчаючи онуку до охайності на кухні. Саме її любов до готування передалася Дарині, ставши справжнісіньким захопленням, а згодом улюбленою справою.

 На жаль, закінчити навчання дівчина так і не змогла, але вряди-годи брала участь в різноманітних конкурсах та проходила курси й майстер-класи у професіоналів.

 Сьогодні, чаклуючи у на кухні, Дарина готувалася до нового конкурсу. Перемога в ньому давала можливість виграти кулінарну стипендію та на пів року відправитися навчатися до Італії. Навчання проходитиме в одному з мальовничих та культурних (історичних) куточків Італії — місті Мачерата.

 У Дарини перехоплювало подих, коли вона переглядала фото в гуглі, вивчаючи цікавинки про місто. Вона одразу закохалася в красу архітектури та її неповторність. Вона мріяла опинитися там якнайшвидше і хоча б раз в у житті, відчути себе по-справжньому щасливою.

 Дзвінок в у двері змусив її здригнутися та упустити лопатку. Дівчина глянула на настінний годинник й задумалась.

 Мати Дарини була на роботі й сьогодні додому не повернеться, бабуся жила на іншому кінці міста й без необхідності не виходила з хати, а брат... Дмитро знову десь вештався й зазвичай не приходив так рано. До того ж він мав ключа. То хто ж це міг бути?

 Дівчина вимила руки, витерла їх рушником та поспішила до дверей. Дзвінок змінився на стукіт. Незваний гість чи гостя був настирливий та нетерпеливий.

 — Йду-йду, — промовила вона, похапцем відкриваючи двері.

 «Напевно, це таки Дмитро. Знову напився, ледацюга» — подумала вона, гніваючись.

 Ледь Дарина відчинила двері, як на неї одразу накинулися два здоровані. Вони миттю увірвалися до квартири, зачиняючи за собою двері.

 Один з них, той що був вищий та ширший в плечах, схопив її, затуляючи рота долонею. Інший же пройшов повз та став нишпорити по квартирі. Він відкривав двері, заглядав до кімнати й, упевнившись, що нікого більше немає, заговорив:

  — Ну що, кралечко, де твій братан?

Його очі були великими чорними та злими. Вони іскрилися від люті.

 — Я... я... не знаю, — налякано промовила Дарина, коли здоровань забрав долоню з її вуст та дозволив зробити ковток свіжого повітря.

 — Це погано, кралечко, — чоловік дістав з кишені ніж і приклав гостре лезо до її шиї. Ковзнув ним по шкірі, одразу показуючи свої наміри.

 Вона важко проковтнула слину, здригаючись всім тілом. «Божечку, невже мене вб'ють?»

 — Я правда не знаю, де він. Ми не спілкуємося...

«От у що він вляпався? Невже кримінал? Бідна мама!»