***Ульяна***
Тільки но він пішов, як я побігла до квартири. Речі дійсно потребували порядку, проте у мене були інші плани. На роботу мені так чи інакше потрібно, але я не можу прямо спитати в нього про роботу. Щось мені підсказує, що він не погодиться. А так як я навчалася на перукаря-візажиста, то у мене було все необхідне для нового мого образу. В асортименті були навіть деякі фарби на один день, які було досить легко змити.
Тож через дві години з дівчини, яка мала велике горе, в якої були синці під очима, а коси каштанового відтінку зібрані у недбалий пучок з'явилась на світ ділова жінка, яка всім своїм виглядом говорила, що в неї на першому місці робота, макіяж був не надто яскравим, та з ним мене наврядчи хто-небудь впізнав би. Зачіска була відповідна—кінський хвіст золотавого відтінку. Залишилось лише підібрати щось відповідне з одягу. Мамин діловий костюм у вигляді юбки-карандаша синього кольору до колін та голуба блузка з синім піджаком була в самий раз.
Поглянувши перед виходом в дзеркало я була задоволена результатом. Не дарма я вчилася 3 роки на перукаря-візажиста. Вийшовши я намагалася згадати—як називалася фірма Романа...начеб-то щось звязане з автомобілями..."Автопром"...ні..."Автоклас"...не схоже..."Автолюкс"...знову не те...о, "Автомаг", точно! Як я могла забути? Викликавши таксі я назвала потрібну мені фірму, і авто поїхало.
***Роман***
Заїхавши на фірму я пішов відразу до свого кабінету. Через хвилину до мене зайшла Настя.
—Настя, коли прийдуть мої потенційні помічниці?
—Через годину.
—Гаразд, не пускай цю годину до мене нікого.
—Як скажете.
Як тільки секретар вийшла, я зміг зосередитися на роботі, я почав провіряти усі звіти, які лежали у мене на столі. Через годину секретар сповістила, що прийшла перша прентендентка.
-Впускай, Настя.
Коли вона зайшла, я трішки був здивований. Так Ульяна була не похожа на ту дівчину вранці, та для чого весь цей маскарад? Не розумію, та я вирішив їй підіграти.
—Доброго дня, сідайте,—посміхнувшись видавив я,—що бажаєте? Каву, чай?
—Якщо можна, чай будь-ласка.