Частина 16

***Роман***

Після того як ми поговорили, мені стало набагато легше. І тепер я чітко усвідомлюю, що вона мені подобається. Звісно, про любов тут ще нічого не говориться. Проте ,згодом, колись може й буде та любов, що на все життя...

Ми ще трішки побігали та й я вирішив її провести. Йдучи до її під'їзду ми спокійно говорили собі про все на світі, аж поки поряд не заворушилися кущі.

—Матінко! Що це там?— занепокоїлась Уля, ховаючись у мене за спиною.

Чекай-но тут—я гляну—сказав я направляючись до кущів, проте роздвинувши їх я зітхнув з полегшенням, так, щоб вона не помітила. А сам надів маску страху, обернувся до неї.

—Уль, не повіриш, це була велетенська, руда—преруда, з гострими, як ніж зубами...білка!

—ААА! Почекай...що?—після цих слів на мене глянули як на ідіота...

***Ульяна***

Він, що ідіот? Ну як можна так лякати?!

—Та ладно, Уль, це ж просто жарт!)—ще й усміхається, вот гад, ну почекай, прийдем додому, я тобі пожартую, ще й як пожартую...так, стопе, він же в мене не живе, оце в мене думки вже лізуть...а тим часом ми підходили вже до під'їзду

—Слухай, а чим ти будеш сьогодні займатись?

—Потрібно розрулити трохи бізнес, і підібрати помічницю—після слів він на мене так підозріло поглянув, ну-ну, я в грі, милий)

***Роман***

—Помічницю?—запитала Уля, невинно хлопаючи віями...в мене склалося враження, що вона щось задумала.

—Ну так, а що?

—Ти будеш сьогодні підбирати?—якось дивно виділила вона останнє слово.

—Ні, думаю завтра, а краще через рік, в мене купа роботи, але знаєш, я якось впораюсь.

—О, бачу з сарказмом у нас все добре—сказала вона посміхаючись.

—Вибач...

—Та, ладно, все гаразд, добре, тоді пішла я скла...дати білизну...так, у мене сьогодні багато білизни, потрібно всю розкласти, і не погано було б розгладити...ну гаразд, бувай.—і чому у мене було неспокійно на душі...