Частина 9 (Ульяна Наскалова)

Просинатися не хотілось. Хоча я вже відчувала, що зараз десь 10:00. В такий час мама завжди щось готує, але сьогодні ніякого заманливого запаху з кухні не відчувається... І знов стало якось важко на душі.

На цей раз я не стала ігнорувати це їдке відчуття. Швидко вставши спросоння, я побігла в батьківську спальню...але там нікого не було...

—Мам?!...Пап?!...Ніна?!—кричала я на весь голос, бігаючи по будинку, але нікого ніде не було...ніхто не відкликався. В будинку була мертва тиша...і до мене дійшло—я спізнилась, я винна, у мене було погане передчуття щодо сім'ї, а я його проігнорувала...яка ж з мене донька, яка ж з мене сестра?...

Я точно знала, що батьки з сестрою не пішли в якесь кафе, чи в магазин. Тим більше, що в магазин батьки ходять одні, а в кафе вони беруть як Ніну, так і мене. Та й якби вони планували кудись втрьох піти, вони б мене попередили...

Я сиділа на дивані у вітальні, коли до мене дійшло очевидне. Батько так просто не подарував би мені квартиру...а сестра завжди хотіла, щоб я приділяла всю увагу їй, вона б просто так ніколи не подарувала собаченя...доречі, потрібно його погодувати—думала я насипаючи собачого корму в миску.— Ще й корму цього був великий пакет. Як тільки я насипала їсти, собачка відразу прибігла до мисочки...отже, якщо звернути увагу на те, що вчора всі були якісь засмучені, хоча і гарно це приховували, можна зробити висновок, що всі дійсно зникли... Як тільки я про це подумала, відразу відчула, як запекли очі, і як по щокам побігли струмочками сльози...

В такому стані я побула приблизно 2 години ще сподіваючись, що зараз відчиняться двері, і батьки з сестрою зайдуть...але з кожною хвилиною я розуміла—цього не станеться...в крайньому разі не  ближчим часом...

Виплакавшись я зрозуміла, що сльозами горю не допоможеш, а ось зашкодити цілком можливо—голова болить страшенно. Випивши таблетку анальгіна, я вирішила піти розпитати сусідів. Проте, коли я знаходилась в прихожій, мій погляд впав на зеркало—я досі була в нічній сорочці. І в такому вигляді піти до сусідів, вони подумають, що я божевільна, очі опухші, розпатлана, в нічній сорочці, і ще й з мішками під очима... Звісно, для мене зараз не важливо, який я маю вигляд, але я прекрасно знаю своїх сусідів та їхні погляди на життя. З таким виглядом від них нічого не діб'єшся... Хіба що дзвінка в божевільню.

Піднявшись в свою кімнату мій погляд привернув конверт, на столі, той, що дав мені вчора коханий. Я швидко відкрила його, і ось що там побачила:

 Привіт, Уля)

Ну як тобі ситуація? Надіюсь ти не сильно горювала. Я про батьків, їх не повинно бути зараз вдома...ох, я й забув—сестри також немає. Ти мабуть ломаєш голову—де ж вони?) 

Знаєш, ти мені набридла. За стільки часу ти не дала можливості нашим стосункам перейти на вищу планку. А я так хотів тебе. Ти мене дуже образила, Уля, і тому я вирішив помститися тобі!

Я допоміг одній дуже інтелегентній людині, викравши твоїх батьків з сестрою. Чесно кажучи я навіть не уявляю, що він може з ними зробити...

Ти мабуть гадаєш, що я божевільний? Щож, нехай буде по-твоєму) Проте, я зараз знаходжусь в кращому емоційному стані ніж ти, набагато кращому))) Якщо ти розумієш, про що я.

Із твоїх рідних ти нікого ніколи не побачиш! Так сталося, що поки тебе не було, твій батько взяв непосильний кредит в 25 000 доларів. І, звісно ж, не зміг їх виплатити. За що його, його дружину та меншу доньку—Ніночку, викрали, ну а викрав, власне, я) 

Так, пам'ятаєш, я вчора тобі говорив, що люблю тебе і буду завжди любити? Так ось, я проявив свою любов, просячи, щоб тебе залишили в спокої.

P. S. Надіюсь тобі є куди переїхати, завтра приїдуть забирати дім. І подумай про роботу, тобі ж потрібно буде якось виплачувати борг. Як не як 20 000додоларів це не маленька сума.

                                                       Уже не твій Макс)

Як же так, Макс?........