Частина 4

Після того, як ми поїли, звісно ж був святковий стіл. І як же ж без подарунків, хоча я просила не купувати мені нічого)

Мама подарувала мені плюшевого мішку, знає, що я обожнюю їх, і нізащо не відмовлюсь. Нінка, не знаю як вона догадалась, подарила собаченя, а я з дитинства мріяла мати собаку. А тато подарував мені ключі та папку з документами...НА КВАРТИРУ!...Мою власну квартиру в Вінниці...я була в шоці...

Я довго всіх обнімала, аж поки не подзвонили в двері. Батьки сумно переглянулись, в Нінки тоже настрій швидко пропав, щось мені це не довподоби.

—Мам, Пап, що сталося?—батьки швиденько натягли усмішки на лице.

—Нічого,Уля, я піду двері відкрию—сказала мама і зникла у прихожій, через хвилину вона зайшла разом з Максом, моїм коханим...

Ми спілкуємось лише рік, і я його кохаю, хоча, іноді, бувають такі моменти, коли він наполягає на інтимній близькості, і мені це не дуже подобається. Я говорила вже не раз йому що не готова поки що, але він спершу вибачається, а через певний час знов починає наполягати. Я вже трішки втомилася від цього. Я не хочу його мучати, але для ЦЬОГО я поки що не готова...

Надіюсь сьогодні він не буде говорити про ЦЕ, не хочеться, щоб цей день був спорчений.

—Ну, що?  Готова іменинниця до прогулянки?—запитав Макс розвівши руки в боки, таким чином запрошуючи мене в обійми, я відразу підскочила і побігла до нього, Господи, як же я скучала за ним...

—Макс, я так тебе люблю, я дуже скучала за тобою—сказала я обіймаючи його.

—Я тоже скучав, Сонце моє. Тільки не потрібно плакати, сьогодні тобі це заборонено, строго-настрого!!!

—Мам, Пап, можна піти погуляти з Максом?

—Звісно, Уля, сходи)))—сказала мама.

Ми пішли спершу в кафе, попили молочні коктелі, я розпитувала в нього, як він жив, чим займався, він аналогічно розпитував в мене, і все наче було добре, якби тільки у мене не проснулось те саме погане передчуття...

—Сонце, я хочу тобі подарувати цей конверт, але у мене буде прохання, не відкривай його до завтрішнього дня, ок?

—Ну, ок, дякую—сказала я поцілувавши його в щічку.

Потім ми пішли в парк, веселились, як тільки могли, їли солодку вату, катались на атракціонах,

Макс навіть виграв для мене плюшевого мішку...ще одного, майже такого ж як подарувала мама, але з зеленим бантіком, а в того, що мені подарувала мама був бірюзовий бантік. Після парку ми пішли в кіно на романтичний фільм "Тепло наших тіл". Це було неперевершене побачення, яке, я впевнена, не забуду ніколи)

—Дякую, Макс, сьогоднішній день був неперевершений!

—Я на це і розраховував, Сонце моє)—і як би Макс не приховував, я чітко чула тоску в його словах.

—Макс, щось не так?

—Уля, знай, щоб не сталось, я завжди любив тебе, і люблю, і завжди буду любити тебе!

—Макс, я тоже завжди буду любити тебе!!!

—Я знаю, Сонце моє, я знаю. Мені час іти, бувай—сказав він і поцілував так сильно так палко, як ніколи, втім поцілунок тривав лише хвилину...

Він пішов додому, і я пішла. Коли я прийша, нікого не було, мабуть всі вже спали, я сходила в душ, і також лягла спати.

Хоча заснула я не відразу, так як погане передчуття заставляло пройтись по всім кімнатам та впевнитись, що всі тут, що всі сплять. Але я настільки втомилась за сьогоднішній день, що мій організм не дозволяв мені піднятись, вимагаючи крепкого 8-годинного сна. Ранок вечора мудріший)