Ти—одна на мініон!

Частина 20 (Роман Соболь)

Як приємно ж тримати її руку...Така ніжна, тепла, приємна...цілу дорогу ми мовчали і лише біля під'їзду зупинились.

--Ну, я гадаю тобі час додому,--невпевнено промовила вона після короткої паузи...

--Власне, так...а тобі, гадаю потрібно гарно виспатись перед першим робочим днем, Світлано,--посміхнувшись промовив я, на що вона також посміхнулась, явно переживаючи нашу співбесіду...та раптом, вона посмутніла

--Романе, я гадаю,  нам не потрібно поспішати, ти ще не остиг від попередніх  стосунків, власне, як і я...ти тільки не ображайся, добре? Я не проти серйозних стосунків, але не зараз...--яка ж вона дурненька..."не ображайся", ніби я її не розумію...

--Уляна,  все нормально,--мовив я посміхаючись,--я все розумію і згоден зачекати)

--...дякую,--сказала вона,посміхаючись,--тоді до завтра?

--Так, проте, маю надію, що зможу називати тебе твоїм іменем?

--О, звісно)

--До завтра, Ульяна.

--До завтра, Роман Олександрович.

    Розійшлися ми з усмішкали на обличчі. 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше