Глава 11. День другий. ПАРКОВКА (продовження)

КУКРІ ФОКС +1
КУКРІ ФОКС +1
КУКРІ ФОКС ДОСЯГ МАКСИМАЛЬНОГО ДОСВІДУ
ДОСТУПНА ЕВОЛЮЦІЯ

Мачете завибрувало в моїй руці — не фізично, а на якомусь глибшому рівні. Я відчув, як зброя чекає, готова змінитися, перейти на нову стадію. Не зараз. Спочатку зачищу парковку повністю, потім розберуся з еволюцією. У бою відволікатися не можна — це смерть.

Третій рівень парковки виявився найнебезпечнішим. Тут була не просто темрява — тут була абсолютна чорнота. Жодного проблиску світла, жодного натяку на день зовні. Тільки бетон, машини й хижаки, які почувалися тут як удома. Я спустився рампою, тримаючи мачете напоготові. Кожен крок прорахований, кожен рух безшумний. Тінь огортала мене щільніше, ніж будь-коли — у повній темряві мій клас працював на піку можливостей.

Повітря тут було іншим. Важким. Густим. Просоченим не просто гниттям, а чимось іще — тваринним, первісним. Запахом хижака. Щось велике жило на цьому рівні. Я завмер біля входу, скануючи простір Нічним Зором. Машини стояли щільніше тут — менше вільного простору для маневру. Колони були товстішими, масивнішими. І між ними, у найдальшому кутку парковки, я побачив... гніздо. Не в буквальному сенсі. Але територія була позначена. Тіла — дюжина або більше — валялися купами. Розірвані, з вирваними нутрощами, обгризені. Кістки розкидані, як іграшки. Щось влаштувало тут лігво. Щось, що вбивало й їло не тільки тих, хто вижив, але й зомбі.

[УВАГА: ВИЯВЛЕНО НЕБЕЗПЕЧНУ ЗОНУ]

[РЕКОМЕНДАЦІЯ: ВІДСТУПИТИ АБО ПІДГОТУВАТИСЯ ДО БОЮ ВИСОКОЇ СКЛАДНОСТІ]

Система попереджала. Отже, це серйозно. Я міг відступити. Повернутися нагору, вийти з парковки, знайти іншу ціль для полювання. Розумний вибір. Безпечний.

Але...

Небезпечна зона означає сильного ворога. Сильний ворог означає багато досвіду. Багато досвіду означає швидке підвищення рівня. А мені потрібна сила. Якомога більше, якомога швидше. Рішення прийшло за секунду: залишаюся. Але обережно.

Я пішов у Тінь, став майже невидимим. Рушив уперед, крадучись між машинами, використовуючи колони як укриття. Кожен крок безшумний, кожне дихання контрольоване. Наближався до гнізда повільно, методично. Десять метрів. П'ятнадцять. Двадцять.

І раптом — рух. З-за купи тіл піднялося... воно. Величезне. Три метри в загривку, може більше. Чотири лапи — масивні, мускулясті, кожна закінчувалася пазурами завдовжки з мій палець. Тіло вкрите сірою, обвислою шкірою, під якою перекочувалися м'язи. Спина горбата, хребет випирає гострими горбиками. Голова... голова була кошмаром. Видовжена, як у вовка, але набагато більша. Паща повна жовтих зубів — рядами, як у акули. Білі очі — не два, а чотири, розташовані парами. Вуха великі, стирчать догори, постійно повертаються, вловлюючи кожен звук.

[АЛЬФА-МИСЛИВЕЦЬ]
[РІВЕНЬ: 10]
[ОСОБЛИВІСТЬ: ПІДВИЩЕНІ ЧУТТЯ, РЕГЕНЕРАЦІЯ, ВОЖАК ЗГРАЇ]

Десятий рівень. На один вище за мене. І альфа. Вожак. Найсильніший із мисливців, який убив десятки собі подібних, щоб стати домінантним хижаком цієї території.

Альфа підняв морду, принюхуючись. Чотири ока сканували темряву. Вуха сіпалися, вловлюючи найменші коливання повітря. Він шукав мене. Я завмер абсолютно нерухомо, навіть дихання зупинив. Тінь ховала мене, але цей хижак був не звичайним зомбі. Чуття загострені, інстинкти на піку. Кілька секунд тиші. Альфа продовжував сканувати простір. Чотири білі ока повільно поверталися, вивчаючи кожну тінь, кожен кут. Я стояв за колоною за десять метрів від нього. Не рухався. Не дихав.

А потім альфа подивився прямо на мене. Не на колону. Не в мій бік. На мене. Прямо в очі. Крізь Тінь, крізь темряву, крізь бетон. Він мене відчув. Паща розкрилася в оскалі. Низьке гарчання вирвалося з горла — вібруюче, що наповнювало всю парковку.

І він кинувся на мене. Я ж у тіні, чи цього недостатньо?

Швидко. Неймовірно, страхітливо швидко для такої маси. Чотири лапи били по бетону з гуркотом, пазури висікали іскри. Відстань у десять метрів скоротилася до трьох за півтори секунди. Часу на роздуми не було. Тіньовий Крок — інстинктивно, без думки.

**[ТІНЬОВИЙ КРОК АКТИВОВАНО]**

Світ зник. Мить порожнечі. Я перемістився на вісім метрів праворуч, матеріалізувався в тіні від перевернутого вантажівки.

[ЕНЕРГІЯ: 135/220]

Альфа промахнувся. Величезне тіло пронеслося повз колону, ввірвалося в бетонну стіну. Удар був страхітливим — стіна тріснула, шматки бетону посипалися. Але альфа навіть не сповільнився. Розвернувся на місці — швидко, спритно, незважаючи на розмір. Чотири ока знайшли мене знову. І він кинувся повторно. Я вихопив арбалет, прицілився на бігу. Постріл — болт вилетів, улучив у плече альфи. Застряг. Стирчав із м'яза, як скалка. Альфа навіть не сповільнився. Болт був просто подразником, не перешкодою. Чорт. Звичайні атаки недостатні проти цього рівня. Я відкинув арбалет, вихопив мачете. Встав у бойову стійку, готовий прийняти атаку. Альфа був за три метри. За два. За один. Величезна лапа злетіла, пазури націлені на моє горло. Я пірнув під удар, перекотився між передніми лапами альфи. Лезо мачете майнуло — горизонтальний удар по передній правій лапі, по сухожиллю над лапою.

[КРИТИЧНЕ ВЛУЧАННЯ]

Альфа завив — звук оглушливий, повний болю й люті. Лапа підігнулася, але він не впав. Розвернувся, паща розкрилася. Я вже перекочувався далі, виходячи з-під удару. Зуби лязгнули, схопивши повітря. Встав на ноги, відбіг на кілька метрів. Альфа кульгав на пошкоджену лапу, але продовжував рухатися. Очі палали люттю. Висока живучість. Один критичний удар зняв усього сто п'ятдесят здоров'я. Мені потрібно дванадцять таких ударів, щоб убити його. Або знайти ефективніший спосіб.

Опутування. Спробую знерухомити, як із головлікарем. Я ухилився від чергового кидка альфи, метнувся до найближчої колони. Поклав долоню на бетон, спрямував енергію Друїда вниз, у землю під парковкою.