Глава 9. День перший. Полювання

Північний район Опави зустрів мене тишею.

Не звичайною тишею — тією, що буває в парку рано-вранці, коли місто ще спить і тільки птахи порушують спокій своїм співом. Ні, це була жахлива, мертва, гнітюча тиша апокаліпсису. Тиша, яка відчувалася як фізичний тиск на барабанні перетинки, як вага відсутності життя.

Порожні вулиці тяглися переді мною — асфальт вкритий тріщинами, де-не-де проросла трава крізь щілини. Розбиті вікна зяяли чорними дірами в фасадах будівель, як порожні очниці черепів. Покинуті машини стояли хаотично — деякі з відчиненими дверима, з яких витекли колись живі в них люди, що намагалися втекти. Сміття валялося всюди — обривки газет, пластикові пакети, одяг, речі.

Місто-привид.

Ну, не зовсім привид, якщо чесно. Привиди принаймні не намагаються зжерти тебе живцем. А тут кожна тінь, кожна будівля, кожен кут міг ховати зомбі, готового накинутися.

Я рухався вздовж стіни п'ятиповерхового житлового будинку, притискаючись до холодної цегли. Мачете в правій руці, готове до миттєвого удару. Арбалет на спині, легкодоступний. Дихання рівне, контрольоване. Кожен крок обдуманий. Кожен рух прорахований. Я вчився рухатися в цьому світі — безшумно, ефективно, смертоносно.

Я пригнувся, зазирнув за ріг будівлі. У дворі будинку, біля дитячого майданчика з перекошеними гойдалками й розбитою пісочницею, стояв зомбі. Великий, мускулистий, метра два зростом. Широкі плечі, товсті руки. Колись явно був спортсменом або важкоатлетом — м'язи збереглися навіть після трансформації. Тепер це була просто гора гнилих м'язів, обтягнутих сірою шкірою.

[ЗОМБІ-ГРОМИЛА]
[РІВЕНЬ: 5]

Громили небезпечні — високий захист, величезна сила, один удар може зламати кістки.

Пряма атака — ризиковано. Потрібна скритність.

Я активував Тінь, відчув, як холод розливається по тілу. Світ потемнів, став менш матеріальним. Я перетворився на примарний силует, ледь помітний навіть у яскравому денному світлі. Підійшов ззаду безшумно, кроки не створювали звуку — у тіньовій формі. Громила стояв спиною, гойдаючись з боку в бік. Напевно, згадував старі добрі часи, коли був живий, міг піднімати штангу й не смердів, як смітник тижневої давнини в спекотний день. Шкода переривати ностальгію, але мені потрібен досвід.

Я матеріалізувався за метр позаду нього. Сконцентрував енергію Тіні в мачете — лезо потемніло, окутане чорною димкою.

Удар із Темряви. Атака ззаду. Критичне. Множник урону x4 (потрійний базовий плюс критичний бонус).

Мачете ввійшло в основу черепа з хірургічною точністю, руйнуючи хребці, перерізаючи спинний мозок, проникаючи в стовбур мозку.

[КРИТИЧНЕ ВЛУЧАННЯ x4]

Громила навіть не встиг повернутися. Не видав жодного звуку. Просто впав уперед, як підкошене дерево, і більше не підвівся. Тіло сіпнулося один раз, конвульсивно, і завмерло.

— Нічого особистого, — пробурмотів я неголосно, витираючи закривавлене лезо об його сорочку. — Мені потрібен досвід, тобі — остаточна смерть. Взаємовигідне співробітництво, якщо подумати.

[ЗОМБІ-ГРОМИЛА ВБИТО]

Перший.

Сіра коробка матеріалізувалася поруч із тілом. Я торкнувся її — усередині були консерви, пляшка води, моток мотузки. Стандартний лут. Відправив в інвентар.

Я рушив далі, тримаючись у тіні будівель. Північний район був великим — десятки житлових будинків, кілька магазинів, школа вдалині, лікарня на околиці. Багато місць для полювання.

Наступного зомбі я знайшов у магазині електроніки — двері були вибиті, усередині хаос пограбування. Зомбі-бігун, худий і жилавий, носився між перекинутими стелажами, наче все ще шукав новий айфон за акцією.

[ЗОМБІ-БІГУН]
[РІВЕНЬ: 4]

Швидкий. Небезпечний на близькій дистанції. Але крихкий.

На жаль для нього, айфони більше не працюють. Система вбила всю електроніку. Як і його самого за кілька секунд.

Я підняв арбалет, прицілився в голову. Бігун на мить завмер — ідеальний момент.

Постріл. Болт просвистів, потрапив точно в праве око, пройшов крізь очницю прямо в мозок.

[КРИТИЧНЕ ВЛУЧАННЯ]

Бігун спіткнувся, сіпнувся, але не впав — живучість зомбі дивовижна. Кинувся на мене, ігноруючи болт у голові.

Я відкинув арбалет, вихопив мачете. Зустрів його на бігу — горизонтальний удар по шиї. Голова не відлетіла повністю, але хребет перерубало. Бігун упав, смикаючись.

Добив ударом зверху.

[ЗОМБІ-БІГУН ВБИТО]

Два. Швидко, ефективно, без зайвої драми. Саме так має працювати полювання — холодно, прораховано, без помилок.

Третього й четвертого зомбі зустрів разом біля вітрини продуктового магазину. Вони стояли нерухомо, наче обговорювали інфляцію й ціни на гречку. Громила рівня п'ять і звичайний зомбі рівня два. Я сховався за перевернутим фургоном, оцінюючи ситуацію. Двоє проти одного. Громила небезпечний, звичайний — ні. Спочатку звичайного, потім громилу.

Арбалет до плеча. Приціл. Перший болт — у голову звичайного зомбі. Влучання. Зомбі впав. Другий болт одразу за першим — у того ж зомбі, щоб убити напевно. Влучання. Зомбі перестав рухатися.

[ЗОМБІ ВБИТО]

Громила розвернувся на звук падіння товариша. Білі очі втупилися в мій бік. Заричав — низько, загрозливо. Пішов на мене, важко ступаючи.

Я став тінню, нематеріальною сутністю. Громила спробував схопити мене величезними руками — пальці пройшли крізь тіньову форму, не зустрівши опору. Я обійшов його, матеріалізувався за спиною.

— Бу, — сказав я тихо й ударив мачете по задній частині колінного суглоба.

Лезо розрубало сухожилля. Громила заричав, нога підігнулася. Він почав падати на коліно.

Я не дав йому впасти контрольовано — ударив по другій нозі. Обидва сухожилля розрубані. Громила впав обличчям униз, безпорадний. Ага, зараз безпорадний, помах кігтистою рукою — і я ледве встигаю піти в тінь. А не треба розслаблятися, відчув себе невразливим, зберися — це я так собі ляпасів надавав.