Глава 7. Торговий центр

Я прокинувся посеред ночі від дивного відчуття.

Не звуку — я не чув нічого, крім далекого виття вітру за вікном і рідкісних стогонів зомбі десь у глибині міста. Не руху — барикада біля дверей стояла недоторканою, ніхто не намагався проникнути в моє укриття. Не болю — тіло було в порядку, здоров'я повне після підвищення рівня.

Просто... знання. Раптове, чітке усвідомлення того, що щось змінилося. Ніби хтось торкнувся краю моєї свідомості й залишив послання, яке я не міг ігнорувати.

Я різко сів, миттєво перейшовши від сну до повної бойової готовності — навичка, відточена місяцями на станції, де будь-який сигнал тривоги міг означати розгерметизацію або пожежу. Рука інстинктивно потягнулася до мачете, що лежало поруч. Прислухався, всіма загостреними чуттями скануючи навколишній простір.

Тиша. Місто спало мертвим, важким сном. Тільки вітер гуляв по порожніх вулицях, свистів у розбитих вікнах і брязкав відірваними вивісками.

Нічого. Але відчуття не минало. Щось не так. Щось потребує уваги.

А потім, без попередження, перед очима спалахнуло системне вікно. Велике, яскраво-зелене, пульсуюче.

[СИСТЕМНА ПОДІЯ]
[ВИЯВЛЕНО ЗОНУ ВИСОКОЇ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВОРОЖИХ ІСТОТ]
[ЛОКАЦІЯ: ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "БРЕДА", РАЙОН КОМАРОВ, ОПАВА]
[ВІДСТАНЬ: 2.3 КМ НА ПІВНІЧНИЙ СХІД ВІД ПОТОЧНОЇ ПОЗИЦІЇ]
[РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ: 3-6]
[КІЛЬКІСТЬ ПРОТИВНИКІВ: 47+]
[ТИП: ЗОМБІ (ЗВИЧАЙНІ, БІГУНИ, ГРОМИЛИ), МОЖЛИВИЙ ЕЛІТНИЙ ПРОТИВНИК]
[РЕКОМЕНДАЦІЯ: ЗАЧИСТКА АБО УНИКНЕННЯ]
[НАГОРОДА ЗА ПОВНУ ЗАЧИСТКУ: ЗНАЧНИЙ ДОСВІД, РІДКІСНА НАГОРОДА]
[УВАГА: ЦЕ ДОБРОВІЛЬНА ПОДІЯ. ВІДМОВА НЕ ТЯГНЕ ШТРАФІВ.]

Торговий центр. Я знав це місце — бачив його вдень, коли обходив місто, вивчаючи маршрут до виходу. Велика сучасна будівля на північній околиці, неподалік від промислової зони. Три поверхи скла, бетону й металу. Величезний паркінг перед входом. Десятки магазинів усередині — одяг, електроніка, продукти, спортивні товари.

Ідеальне місце для зомбі, щоб сховатися від денного сонця. Темно. Багато затишних кутків. Безліч місць для засідок.

Я міг пройти повз. Проігнорувати подію, як пропонувала Система. Вийти з міста вранці, як планував, почати довгий шлях додому на схід. Це було б розумно. Логічно. Безпечно.

Тисяча кілометрів попереду. Місяці шляху. Невідомі небезпеки. Навіщо ризикувати тут, зараз, у місті, яке я покидаю назавжди?

Але...

Нагорода. Значний досвід. Рідкісна нагорода — можливо, ще одна книга вмінь або щось так само цінне.

Рівень загрози від третього до шостого. Я був п'ятого рівня. Середній діапазон. Небезпечно, безумовно небезпечно. Але не смертельно. Не неможливо.

І в мене були переваги. Нічний Зір — я бачив у повній темряві, як удень. Клас Тінь — давав скритність, мобільність, невразливість у примарній формі.

Я створений для таких ситуацій. Секретний рейд у темряву, зачистка зони противника. Це те, для чого клас Тінь ідеальний.

Сорок сім противників. Може, більше. Багато. Але якщо діяти розумно, уникати прямих зіткнень, обирати одинаків, використовувати скритність...

Рішення прийшло швидко, майже без роздумів. Може, це була жадібність. Може, азарт. Може, просто розуміння, що кожен рівень, кожне вміння, кожна крихта сили збільшують мої шанси дійти до дому живим.

Я йду. Зачищу торговий центр. Отримаю нагороду.

Я підвівся на ноги, почав готуватися методично, не поспішаючи. Перевірив мачете — лезо гостре, рукоятка надійно тримається. Протер його чистою ганчіркою, прибираючи залишки засохлої крові. Зброя потребує поваги й догляду.

Арбалет — натягнув тятиву з характерним клацанням механізму. Перевірив приціл, натягнення. Дістав усі болти з інвентарю — тридцять штук, кожен завдовжки близько тридцяти сантиметрів, з гострими наконечниками й оперенням. Розклав на підлозі, оглянув кожен — чи немає тріщин, погнутих наконечників. Усі цілі. Прибрав назад у сагайдак за спину.

Тридцять пострілів. Більше, ніж зазвичай потрібно. Але для сорока семи ворогів...

Ніж мисливський — перевірив гостроту, надійність піхов на поясі. Запасна зброя про всяк випадок.

Одяг — темний, непримітний. Жодних світлих плям, нічого, що може видати в темряві.

Інвентар — перевірив вміст. Їжа, вода, аптечка, мотузка. Усе на місці.

[ІНВЕНТАР: 39/46 КГ]

Готовий.

Я розібрав барикаду біля дверей — тихо, обережно, щоб не створювати зайвого шуму. Визирнув у коридор. Пусто. Темно. Нічний Зір показував кожну деталь — лущену фарбу на стінах, тріщини в підлозі, павутиння в кутах. Причинив двері за собою.

Спустився сходами безшумно, ступаючи на зовнішні краї сходинок, де вони менше скриплять. Перший поверх. Під'їзд. Зламані двері висіли на одній петлі.

Визирнув на вулицю. Озирнувся.

Місто вночі було жахливим. Абсолютна темрява — жодного ліхтаря, жодного освітленого вікна. Тільки зорі над головою й тонкий серп місяця давали слабке сріблясте світло. Силуети будівель вимальовувалися темними масами на тлі трохи світлішого неба.

Зомбі блукали поодинці й невеликими групами. Вони шукали. Полювали. Але не організовано — кожен сам по собі, ведений голодом і примітивними інстинктами.

Я пішов у тінь — відчув, як аура навколо мене змінюється, стає менш помітною. Злився з тінню стіни й рушив на північний схід, до торгового центру.

Два кілометри по зруйнованому місту.

Я йшов тихо, використовуючи кожне укриття — переходи між будівлями, перевернуті машини, купи сміття. Тримався в тінях, уникаючи відкритих просторів. Маскування працювало — зомбі, повз яких я проходив за десяток метрів, не реагували, не повертали голів.

Зустрів групу з п'яти зомбі, що блокували вузьку вулицю. Не став ризикувати — обійшов через провулок, втративши п'ять хвилин, але зберігши скритність.