*

Одного сонячного ранку їжачок Тимко саме збирав листя для нового гніздечка, коли почув тоненький голосочок:

— Тимко, допоможи! Тріска зникла!

Це була мишка Скрипця — маленька, кмітлива мешканка лісу, яка колись випадково поселилася у старому пеньку біля річки. Вона дуже берегла свою улюблену тріску — тоненьку, рівненьку паличку, що служила їй за весло, коли вона плавала у жолудевому човнику. Але сьогодні тріска кудись щезла!

— А коли ти востаннє її бачила? — серйозно запитав Тимко, одягаючи свою мисливську кепку (яку насправді йому пошила білочка Рудинка).

— Учора ввечері! Я лишила човник біля берега, а вранці — тріски вже нема!

— Цікаво... — замислився Тимко. — Схоже, це справа не проста. Візьмемося за розслідування разом!

І так почалася нова пригода. Вони опитали жабу-співунку, яка часто сиділа біля річки, зустріли підозрілого дятла з блискучими речами, а ще — натрапили на слід, що вів глибше у хащу...

Тимко і Скрипця крокували слідами, що вели в хащу. Сліди були маленькі, з тоненькими пальчиками — точно не лисиця і не кабан. Можливо, білка? Але ж білки не цікавляться трісками… або?

— Онде гілка зламана! — вигукнула Скрипця. — І дивися — щось блищить під кущем!

Тимко нахилився і витягнув з-під листя… жолудь із написом: «ВЕЛИКИЙ СТАРТ».

— Що б це могло означати? — прошепотіла мишка.

— Схоже на якийсь... змагання? — припустив Тимко. — Підемо до Рудинки, вона завжди в курсі всіх лісових новин.

Білочка Рудинка зустріла друзів із кошиком горішків і одразу все пояснила:

— Та це ж сьогодні велике змагання човників на озері! Всі малі тваринки збирають човни, і дехто міг… позичити чиюсь тріску.

— Ходімо туди! — вигукнули друзі в один голос.

На озері було гамірно. Серед десятків маленьких човників Тимко раптом побачив один знайомий — жолудевий човник Скрипці, тільки замість весла там була… її тріска!

— Он вона! — зраділа Скрипця.

Веслував у човнику кріт-крихітка на ім’я Куприк.

— Пробачте, я думав, вона покинута… — засоромився він. — Дуже хотів взяти участь у перегонах.

— Наступного разу просто запитай, — сказав Тимко доброзичливо. — А зараз — давайте разом змайструємо ще один човник. Тоді всі зможемо поганятися!

І так справа зниклої тріски завершилась веселим змаганням, де перемогла дружба, а Скрипця знову мала свою улюблену тріску — тільки тепер із маленькою стрічкою на згадку про пригоду.