Глава 15

Палаючи праведним гнівом та обуренням, я йшла до роздягальні. За контрактом я не можу зараз все кинути та поїхати. І може із соком я злегка перегнула. Але і Ярослав не має жодного морального права так поводитись.

Занурившись у свої думки, перестала дивитися на всі боки. І як результат урізалася в якусь дівчину. Не дивлячись дівчині в обличчя, спробувала її обійти вибачившись. Але вона не збиралася мене відпускати.

- Люся? - Запитує дівчина знайомим голос.

Я підіймаю погляд.

- Надін?! — питаю дівчину, не вірячи своїм очам.

Коли розумію, що сестра не міраж і розвіюватися не збирається, дивлюся на всі боки.

— Що ти тут робиш? — питаю з панікою.

- Я? - Уточнює вона з нерозумінням. - Я тут відпочиваю. А ось що ти тут забула, це важливе питання. По-перше, звідки в тебе такі гроші? І по-друге, хто працюватиме замість тебе?

Після другого питання я злегка ошаліла.

— І звідки ти маєш гроші на цей купальник? - продовжує питати вона, оглядаючи мене.

Потім у неї в голові щось склалося, вона ще раз уважно оглядає мене і посміхається з перемогою в голосі.

— А-а-а, ти таки вирішила прислухатися до моєї поради? Ну молодець. - киває похвально. — Із роботою, як розумію, не склалося? Ну що ж, може й на краще. З моїми вміннями та нашими даними, може нам взагалі більше працювати не доведеться.

Надін активно почала будувати плани з приводу нашого спільного майбутнього. А я навіть рота відкрити не встигла.

- Знайшов. — промовив знайомий чоловічий голос, обіймаючи мене за талію.

- Не знайшов. - Кажу суворо, скидаючи чоловічу долоню, яка вже встигла переміститися з талії на попу.

- Девід. — обурено каже сестра, дивлячись при цьому на мужика поруч зі мною.

Німа сцена.

— Надя, я тебе по всьому пляжу шукаю. - каже мужик, але в обійми моєї сестри не поспішає кидатися.

Дивиться на мене, потім на Надін.

— А ви схожі.

Я роблю крок від чоловіка.

— До речі, — питаю сестру, — чому ти знову білявка?

— Тому, що бути сірою мишею не моє. — відповідає вона, поправляючи з гордістю копицю білого волосся.

- Ви знайомі? - Запитує мужик у мене і Надін, підходячи до останньої та обіймаючи її.

- Так, ми сестри. - Відповідає Надін, притиснувшись до чоловіка настільки тісно, що ще трохи й між ними почнеться симбіоз прямо тут.

- Як цікаво. - Коментує чоловік, оглядаючи мене нахабним поглядом. — Надя, чому ти одразу не сказала, що в тебе така гарна сестра? І чому одразу її з собою не взяла?

— У Люсі робота була. — каже сестра, глянувши на мене. — І зараз вона має бути там, а не тут. Зізнавайся, що сталося? Він тебе розкусив і вигнав?

Я кинула погляд на чоловіка поруч із Надею, який невідривно продовжував спостерігати за мною. Вона збирається все при ньому обговорювати?

— Надю, я думаю не важливо, що сталося раніше. Покличмо твою сестру до нашої компанії. - пропонує мужик.

Надя із запитанням подивилася на свого мужика, потім на мене. І ось її погляд мені не сподобався.

— А ви що, вже бачились? - Запитує сестра в мене.

— Мала невдалий досвід. - Кажу.

— Надя, не ревнуй. — каже чоловік, поцілувавши сестру в шию.

Сестра засміялася, обернулася до чоловіка і вп'ялася в його губи поцілунком.

Я відвернулася. Мені обов'язково це бачити? Я й раніше за її особистим життям не стежила. Тепер і поготів.

- Ми не договорили. — раптом каже Ярослав, хапаючи мене за руку та розвертаючи до себе.

Я встигаю злякатися, перш ніж розумію що це лише мій шеф.

- Яр, - починаю говорити, але шеф помічає пару поруч, і його брова летить вгору.

Шеф дивиться на мене.

- Як це розуміти? - Запитує в мене.

- Я ...

— Ярославе Георгійовичу? — питає Надін майже з жахом у голосі.

Ми з шефом дивимось на неї. Вона зі своїм хлопцем на нас.

— Здрастуйте, Надія. — каже шеф холодно.

Він навіть позу трохи змінив, розправив плечі, ставши вищими та більшими. Що за дивні зміни?

Переводжу погляд з Надін на мужика поруч із нею. Він упіймав мій погляд, підморгнув мені і з усмішкою подивився на Ярослава.

- Яр, привіт. - каже чоловік моєму шефу, простягнув руку для рукостискання.

— Дев, — каже у відповідь шеф, тиснучи йому руку.

— Не знав, що ти таки вирвався сюди. - каже Дев.

— Ти ж знаєш мою бабусю. — каже у відповідь шеф.

Я з наростаючим занепокоєнням дивлюся по черзі то на одного чоловіка, то на іншого. Вони знайомі? Більше того, вони друзі? Надін що, замутила у шефа під носом, ще й поїхала з його другом у відпустку. Вона взагалі чим думала? Або як завжди?