Глава 13

На вечері ми поводилися з шефом як зразкова пара. Він ніжно підтримував мене за талію, я посміхалася гостям і не гарчала. Ідилія. До тих пір, поки я не побачила її. Бабусю мого шефа. Мені було достатньо одного погляду на неї, щоб зрозуміти, ця жінка бачить нас наскрізь. Я ще сильніше пригорнулась до боса. Взагалі бабуся нагадала мені жіночу версію Потапова. Він теж іноді так дивився, рентгенівським поглядом, що одразу знав хто з нас двох із Надін зробив пакості.

Шеф мій маневр помітив, але нічого проти не сказав. Лише мовчки притиснув до себе, продовжуючи мило спілкується з бабулею. На відміну від матері, бабуся засипала мене питаннями. Хто я, звідки взялася в компанії Ярослава, як ми познайомилися, яка у мене освіта. Шеф здивувався що економічна та кількість моїх робіт перед його посадою.

— Дивно, що в такому юному віці ви мали стільки різних робіт. І на кожній ви не затрималися довше ніж пів року.

- Я просто шукала себе. — знизую плечима, потім дивлюся на шефа зображуючи кохання. — Або десь глибоко всередині я просто знала що зустріч Ярика, тому шукала його.

Шеф дивиться на мене і легенько цілує в губи.

— Сумніваюсь, люба, що Ярик бував у тих місцях хоч раз, де ви його шукали. — каже бабуля.

Наче й незлобно сказала, але осад залишився від її слів. Я розгнівалася. Тільки ідіот не зрозуміє, на що вона натякає. Шеф зрозумів, що гроза близько, тому майже відразу поспішив змінити тему. Став розповідати як я смачно готую і що я підкорила його своєю кавою. Говорив так щиро, що я сама йому готова була повірити. Але розумію що це він після Надіної кави так до моєї прикипів. Але все одно приємно.

Більше мені каверзних питань не задавали. Але я все одно відчувала, що бабуся щось задумала. Про що відразу ж повідомила свого шефа, як тільки ми повернулися до нашої кімнати.

— Васю, я тебе не впізнаю. — каже Яр. — Сьогодні ти сама не схожа на себе.

— Це все через твою бабусю. — Зізнаюся. — Мене лякають такі жінки, як вона. І пригнічують.

Зізнаюся до свого сорому. Шеф сміється. Татка я не боюся, бо він мій батько, хоч і не рідний. Але я знаю його методи.

- І це я чую від тебе? - Запитує шеф.

- А що не так? - обурююся.

— У мене начальники відділів стрункою ходять під твоїм поглядом. А тут стара тендітна жінка.

— Скажи спасибі, що ця стара і тендітна не чула, що ти її старою обізвав. Інакше б дізнався, скільки в неї ще сили в руках. А щодо глав відділів. З чоловіками простіше. Вони не чекають чогось надприродного від жінки. Досить виявити лише трохи нахабства та кмітливості. Вуаля! Вони вже починають тебе бояться та поважати. З жінками інакше. Вони підступні. Я ось що подумала. Твоя бабуся мене хоче прогнати. Вона точно вигадає якийсь план, щоб нас посварити.

- Думаю, ти перебільшуєш.

- Як знаєш. Але згадаєш ще моє слово! Вона стара інтриганка.

— Не розумію одного, чому тебе так турбує, що вона про тебе подумає. Ти ж пам'ятаєш, що у нас контракт? Ти не моя справжня наречена.

Я застигаю на місці. Але й справді. Чого це я так напружуюсь? У мене немає мети, сподобається батькам шефа.

— Коли повернемося додому, то дозволю тобі допрацювати в мене. І потерплю твою сестру ще кілька місяців. - На останньому шеф кривиться. - І все. Жодного продовження не буде. Не треба звикати до мене.

— Я й не починала. — говорю впевнено, сховавши розгубленість за самовпевненим тоном. - Це ти не звикай до мене. Я у тебе батрачити секретарем недовго буду.

- Дуже шкода. — Говорить чоловік взагалі без нотки жалості у голосі.

- Смійся, смійся. — говорю помахавши чоловікові рушником. — Ще плакатимеш за моєю кавою.

На цій ноті я збиралася гордо втекти у ванну, але шеф раптом опинився поряд, за моєю спиною. Чоловік притримав двері, не пускаючи мене.

— У крайньому разі, я знаю, де ти живеш. — прошепотів Яр мені на вухо.

У мене мурашки по спині, та й не тільки, пробігли від його тону. А в голові билося дві думки. Перша: "Звідки він знає?" І друга: "Як же від нього класно пахне!"

Я вирішила зосередитись на першій. Тому що від другої віяло небезпекою та продовженням того, що ми почали перед вечерею. А воно мені треба?

"Треба!" - прокричав мій внутрішній голос, але я його швидко заткнула.

Не треба!

— А звідки… — хрипко кажу, але прокашлялася і закінчила майже нормально. - Ти знаєш?

— Ти ж живеш із Надією.

Я поступливо киваю.

— А ще з вірою у краще, але питання залишається відкритим. - Жартую я, намагаючись трохи розрядити обстановку.

Шеф усміхається, відчуваю своїм вухом його хмик.

Бідне вушко. Які випробування на його нелегку долю.

- Я тут у душ збиралася. — говорю, показуючи на двері ванної.

- Це запрошення? — питає шеф із буркотливими нотками.

Я ковтаю в'язку слину. Що зі мною відбувається зараз? Подумки давши собі пенделя я намагаюся прийти до тями.