Глава 12

Мати шефа, побачивши нас, відразу ж почала з усіма знайомити.

Ще одне спостереження, вона мене знову ігнорувала. А ще намагалася кілька разів нас із шефом розлучити. Але я була готова до цього! Тому всі її спроби вирвати з моїх чіпких лапок такий ласий шматочок, я передбачала і запобігала.

Яка невгамовна жінка! Нехай вже прийме той факт, що я і шеф будемо разом і живи собі спокійно. Але ні! Вона з завзятістю танка продовжувала намагатися непомітно відштовхнути мене. Знайомила шефа із вільними доньками партнерів чи просто знайомими. До кінця цього Аду в мене хворіла щелепа від посмішки. І голова від нервів.

— Мені дадуть молоко за шкідливість? — спитала шефа, коли ми повернулися до нашої кімнати.

Знесилено впавши поперек ліжка, з насолодою стягнувши перед цим взуття.

— З твоїм характером тобі світить ціла фабрика. - парирує шеф.

— Ні, фабрика це забагато. Куди мені стільки. — говорю, так і не розплющивши очей.

- Іди в душ перша. — каже миролюбно шеф. - Ти сьогодні добре відпрацювала свою роль.

- Хм, - видаю посміхнувшись. - Звичайно добре. Я все роблю добре!

— Ідеш у душ? - Запитує шеф у відповідь.

- Угу. — говорю, зовсім не відчуваючи бажання зараз вставати, кудись іти та щось робити.

Не знаю, що робив мій бос, я просто заснула. А прокинулася через шефа. Я намагалася боротися з цим монстром, але він сильніший за мене.

— Лісо, у нас плани цього вечора.

— То в тебе плани, а не в мене. — говорю, не підводячи голову від подушки.

Шеф починає стягувати з мене плед, я хапаюся за нього, думаючи, звідки на мені виявився плед? Або я стала ходити уві сні та знайшла собі плед коли змерзла. Або мій шеф дуже дбайливий чоловік. Або, він просто побачив як я скрючилась на ліжку намагаючись зігрітися і не захотів доглядати хвору наречену. Думаю третій варіант найімовірніший.

- Ну що? - Не витримала я, коли плед з мене все-таки стягли.

Сіла, з обуренням глянувши на чоловіка.

Я ненавиджу коли мене будять. А після такого морального пресингу, як сьогодні, мені просто потрібен дванадцятигодинний відпочинок!

Шеф стоїть поруч із ліжком.

- Збирайся. - Каже. - І в майбутньому, нагадай мені не будити тебе.

- Переживаєте за своє здоров'я? - Уточнюю з єхидцем.

— Хіба що моральне. Це надто велике потрясіння для мене. — каже раптом шеф, і театрально торкнувшись свого чола йде з кімнати.

Ах він свин! Моральне потрясіння у нього? Це через мій вигляд чи що? Це він дарма! Я ж мститиму! І почну, мабуть, прямо зараз.

Я хотіла зробити щось шалене. Щоб точно запам'ятатися родичам Ярослава. Але поки я сходила в душ, запал трохи пропав. А побачивши в кімнаті вечерю та записку від шефа я, соромно сказати, його вибачила. Все-таки я дуже добра. Шефу пощастило. А коли я сита, вимита і відпочивша то це прямо чарівне комбо!

Такою мене й застав шеф. Задоволено поїдаючу смажену курячу ніжку руками.

— Я пробачаю тобі. — кажу йому, змахнувши недогризеною ніжкою в його бік.

— Ти встигла замовити вечерю? — раптом запитав шеф. — Чи ризикнула сама сходити на кухню?

Я переводжу погляд з шефа на тарілки зі смаколиками та назад.

— А хіба це… не твоїх рук справа?

- Це? - Запитує чоловік, склавши руки на грудях. - Ні.

Мені потрібна пара секунд, щоб зрозуміти що це означає. Я знов беру записку що тут.

"Гарного відпочинку". - Все що написано. І якщо вперше мені здалося, що це звучить мило, то зараз я відчула тонну сарказму і диявольський сміх того, хто це писав.

— Отруїли, демони! — кажу відкривши рота з не дожованим м'ясом і поглянувши на шефа.

Той випадок коли викинути шкода, а їсти далі страшно. До сліз прикро! Таке смачне м'ясо!

- З чого ти взяла? - Запитує він у відповідь.

—Тому, що ваша сім'я мене не злюбила! — говорю, надриваючись у ванну.

Здоровий глузд переміг і м'ясо я все-таки виплюнула.

Прополоскала рота для надійності ще й зуби почистила. Вийшла з ванної кімнати, а там шеф нахабно поїдає отруєну їжу.

- Ти що робиш? — питаю з обуренням та легкою заздрістю.

Я теж їсти хочу! З ранку нас годували лише у літаку. Потім шмат у горло не ліз, як і на пікніку куди нас покликали.

- Дуже смачно. — каже шеф із насолодою поїдаючи м'ясо.

Я навіть задивилася як крапелька жиру стікає з куточка його губ і мало не облизнулася. Але вчасно схаменулась.

- Смачного. — говорю йому без нотки щирості в голосі. — Але знай, якщо тебе раптом притисне, я не стоятиму на варті як вірний паж із рулоном туалетного паперу.

- А як мій секретар? — уточнює несподівано шеф, не вразившись такою перспективою.

Я думала це йому хоча б трохи апетит зіпсує. Але, зважаючи на все, йому начхати.