Глава 10

Нормально відпочити нам не дали. Не встиг шеф ще з ванної вийти як у двері постукали. Я не хотіла відкривати. Але більше було просто нікому. Тому зібравши всю волю та весь свій артистизм, відчинила двері.

А за дверима опинилася мати. Вона не очікувала мене побачити, судячи з того, що усмішка з її обличчя на мить сповзла. Але жінка чудова актриса, швидко взяла себе до рук.

- Вітаю. — каже вона, посміхаючись, немов рада мене бачити.

— Бачились. — говорю весело, так само посміхаючись.

Так, треба зменшити хамство. Інакше шеф мені ай-яй-яй зробить за такий тон із його матір'ю.

— Ви до Ярика? - Запитую, змінюючи тему. - Він зараз у душі. І я планувала до нього приєднатися. Тому, вибачте, ми трохи зайняті.

Сказавши їй це зачиняю двері. Ну, не виходить у мене так швидко з хамством боротися. Не можу нормально ставитися до людей, які погано ставляться до мене.

- У мене термінове питання. — каже Віра Львівна, не даючи мені зачинити двері.

— Що може бути важливішим за щастя вашого сина? - Запитую я відчинивши двері та подивившись на жінку.

Вона розгубилася чи просто не зрозуміла мого питання. Застигла з відкритим ротом.

— От і я думаю, що нічого. Тому прошу, не заважайте нам пару годин. Дайте мені зробити вашого сина трохи щасливішим.

От взагалі ні на що не натякаю, ага.

Жінка здивувалася від моїх слів і такого яскравого натяку на інтим. Це дало мені шанс нарешті зачинити двері. Варто мені позбутися однієї, з ванни вийшов інший.

- Хто приходив? - Запитує шеф, витираючи голову рушником.

Я на секунду, чесно на секунду, не більше, залипла на фігурі чоловіка. Оце тіло. Ледве стрималася, щоб не свиснути. Змусила себе згадати, про що він там питав. Хто приходив?

— Помилилися дверима. - Відповідаю, трохи приходячи до тями.

— Помилилися дверима, кажеш? - Запитує шеф.

Я киваю, для більшої переконливості. Але чоловік мені не вірить, сам підходить до дверей. Але й Віра Львівна, судячи з усього, тільки прийшла до тями, бо у двері забарабанили і почала обертатися ручка. Я діяла інтуїтивно. Чесно!

Не давши шефу самому відчинити двері, зробила крок і обнявши його за шию, поцілувала. Планувався просто показовий поцілунок для матусі. Жінка все-таки сама відчинила двері й дивилася на нас із шефом. І в першу мить все йшло за планом. Але після шеф якось захопився і дитячий поцілунок губи в губи переріс у справжнісінький дорослий. Я сама загубилася у поцілунку, віддавшись відчуттям. Але краєм ока помітила, що мати його все ще тут. І те, що відбувається зараз між мною та шефом, це недозволенно. Тож трохи відсторонившись від чоловіка, перервала поцілунок. Але не поспішала відходити. Відчуваю, шефу не дуже хочеться сяяти голою попою перед його матір'ю. А судячи з того, як рушник спереду натягнувся, він на межі того, щоб залишити своє місце на чоловічих стегнах.

Я, як хороша наречена, допомогла чоловікові, поправила рушник, зовсім випадково (брешу), доторкнувшись до кубиків його преса. Чоловік із шумом втягнув повітря.

- Ти такий напружений. — говорю тихо, не стримавшись.

Шеф так на мене подивився, що я вирішила швидше втекти від нього.

- До тебе тут мама прийшла. - Кажу чоловікові очевидне. — Поговоріть поки що, а я ополоснуся.

Розвертаюсь і йду.

- Не поспішай. - каже шеф мені в спину. - Я скоро приєднаюся до тебе.

Я наче на стіну натикаюся. Обертаюся до чоловіка. Він ловить мій погляд, усміхається. Я намагаюся зробити очі меншими, а то відчуваю ще трохи здивування і вони випадуть у мене.

"Так! Скоріш за все він теж грає! Не треба сприймати його слова за чисту монету".

Дала собі уявний стусан, усміхнулася.

- Чекатиму. — говорю і збігаю нарешті у ванну.

Зачинивши двері, видихнула. На губах все ще смак чоловічих губ, а під пальцями ніби твердість чоловічого преса. Бр-р-р! Швидко змити все з себе! І забути! А то стає надто бентежно лише від одних спогадів.

І мені майже вдалося викинути дивні погані думки з голови. Так я думала, доки я не вийшла до кімнати. Де майже відразу зустріла палаючий погляд чоловічих очей. Шеф уже одягнувся. Поправивши рушник на грудях, пішла до своїх речей. Так поспішала в ванну, що забула взяти чисті речі.

- Чому не дочекалася? - Запитує бос, зупинивши своїм питанням мене на півдорозі.

Я завмерла. Від тону чоловіка по спині пробігли мурашки, а внизу живота з'явилася дивна важкість. Цього ще не вистачало! Бажати свого боса тире тимчасового нареченого? Піком би дурних вчинків було б закохатися в нього по-справжньому!

Різко розправила плечі та обернулася до чоловіка.

— Я діяла по ситуації. І я, між іншим, рятувала вас. - Показую пальцем однієї руки на чоловіка.

Другою в цей час продовжуючи тримати рушник.

- Від чого рятувала? Від моєї матері? Чи від мого рушника? - Запитав шеф додавши в голос солодких тягучих ноток.