Глава 9

Заснула я міцно. Розбудив мене бос, коли літак приземлився. Я солодко потяглася, розім'ялася, не встаючи з крісла.

Шеф мовчки спостерігав за мною. І правильно, що він сказати може? Хіба що нагадати мені моє хамство. Але ж у нас контракт. Я його дівчина. Мало того, наречена! Хіба можна змушувати свою кохану наречену працювати у її вихідний? Ось і я думаю, що ні.

Далі все йде за стандартом. Взагалі дивно. Я думала нас зустрічатимуть. Та нікого не було. Жодних криків «Синочка приїхав!» або «Онучок, як схуд!».

Але варто нам вийти в зал аеропорту, шеф обійняв мене за талію і не відпускав. Я спробувала зманеврувати, спіймати момент та відійти від нього, але чоловік не дозволив.

- Ти уважно читала контракт? - Запитує він, після того, як я невдоволено насупилась, продовжуючи йти пліч-о-пліч з чоловіком.

- Так. - тихе від мене. - А що?

— Просто хочу нагадати що ти не шипиш, робиш те, що скажу, зображуєш сильну любов до мене. - Каже бос ще трохи притиснувши мене до себе.

— А давайте ми будемо вдавати, що посварилися? - Уточнюю, намагаючись непомітно скинути руку шефа зі своєї талії.

Але шеф не згоден.

— А що, — говорю йому на обурений погляд. — Сваряться ж пари. Чому ми не можемо? Я вдаю, що дуже на вас образилася, коли дізналася про Машеньку. Я це краще зіграти можу, аніж закоханість у вас.

- Ти підписала договір. На два дні ти моя наречена.

- А що потім? — питаю.

Чому про своє майбутнє я замислююся тільки після того, як зробила дурість, а не до?

— Потім ми з тобою розлучимося. Потім. - повторив чоловік, не давши мені й слова сказати.

Начебто зрозумів, що хочу запропонувати прискорити процес. Пів дня побути щасливо зарученим і все, як на мене, достатньо.

— І-і-і! — тягну згадавши важливу річ.

Шеф дивиться на мене із запитанням «Що ще?»

— У мене немає обручки. — говорю, показуючи свій голий палець.

- Точно. - каже шеф.

Він цим фактом зовсім не засмучений. Чоловік зупиняється, дістає з кишені коробочку.

Я озираюсь. Ми стоїмо посеред дороги та на нас починають обертатися люди. Але шефу начхати на інших. Він дістає з коробки шаленої краси каблучку з величезним діамантом і одягає мені на палець. Я з жахом дивлюся на прикрасу. Потім на всі боки, чи є поруч підозрілі особи, які не приведи Боги, стягнуть її в мене. Поруч нікого підозрілого, крім мого шефа.

- Шеф, - кажу, але виправляюсь під поглядом чоловіка. — Яр, я, звичайно, все розумію. Статус і таке інше. Мені як вашій нареченій належить виблискувати й прогинатися під вагою діамантів. Але ж я спати спокійно не зможу, поки воно у мене на пальці!

— За два дні нічого з тобою не станеться. - парирує шеф.

Але я не втрачаю надії достукатися до його розуму.

— Я постійно боюся його втратити! Раптом що станеться, я до вас на п'ять років у рабство потраплю.

— За це кільце, скоріше на довічне. - каже шеф.

- Тим більше! Я погодилася бути вашою нареченою, а не дружиною! Так що купімо щось таке ж красиве, але дешевше.

— Це каблучка моєї бабусі.

— Ви хочете мене добити?

— Просто ми покажемо серйозність наших намірів.

— Але…

— Вася, припиняй! - Раптом обурюється шеф. - Ти ж дівчина! Будь-яка інша була б щасливою отримати такий подарунок. Одразу фото наробила б, щоб перед подружками похвалитися. Або що ви там ще робите. А ти!

- Що я? — говорю ображено.

Так, ображено! Тому що я думаю, що на мене підвищують голос не заслужено.

— А ти як з іншої планети. - каже шеф.

Ага, з Венери.

- Знаєте що. — говорю, знімаючи кільце, повертаю його шефу.

— Не хочете витрачатися на обручку, сама куплю. І я не винна, що ви обирали собі раніше дівчат, яких нічого не цікавить крім брязкальців і фото в Інстаграм. Я вам пропонувала дочекатися Надін? Пропонувала. Ми з нею схожі. Батьки ваші не помітили різниці.

— Тільки б ідіот не помітив, що ти зовсім інша людина.

— Вітаю, — кажу, проходячи мимо шефа. - Весь ваш персонал - ідіоти. І ваш найкращий друг до речі теж. — Додаю з ноткою зловтіхи.

— З останнім навіть сперечатися не буду. — каже шеф, наздоганяючи мене. — А щодо решти співробітників, ти не маєш рацію. Вони просто ніколи раніше Надії в очі не дивилися.

- У нас однаковий колір очей.

- Це так. Хоч у тебе і чистіший колір. - Помічає шеф, чим мене приємно дивує. — А ще в тебе не виходить сховати розум за маскою дурепи саме через очі. Вони видають тебе.

- Який ви спостережливий.

- Звичайно. - відчуваю шкірою хвилю самовдоволення від шефа.

— А ще самозакоханий та егоїстичний.