Глава 4

Ранок. Зла я. Сонне обличчя в дзеркалі навпроти. Це також я. Але не хотілося все про себе та про себе... Загалом, я рано встала. Шалено рано для такої сови як я. Адже до того, як стати жертвою прохання Надін, я працювала в основному ночами. А тепер що? І вночі працюю і вдень із самого ранку маю бігти в офіс. Офісні працівники страшні божевільні люди! Їм це подобається!

Ух і відісплюся я, коли все це закінчиться.

Повернувшись за свій стіл, пішла робити собі каву. Я взагалі відразу як зайшла в офіс, вирішила побалувати себе кавою. Після побачила себе у дзеркалі, що притулилося у кутку. Спробувала посміхнутися, але виходило так собі. Ще пара таких усмішок, й була ймовірність що дзеркало трісне. Але тепер, попиваючи каву, думала про свого шефа. Уявляла його обличчя, коли він побачить мене тут. У його мріях я просиджую спідницю в іншому кабінеті. А ні! Ось вона я. Поряд з ним. Навіть настрій піднявся від таких думок. І коли відчинилися двері я вже з милою відтренированою усмішкою зустрічала шефа. Але це був не він. Повернувся вчорашній чоловік. Що з дизайном ресторану приходив. Ось тепер моя посмішка стала трохи хижою.

- Доброго ранку. - Кажу. — А шефа ще нема.

— Добре, — каже він похмуро, бухкає папку на мій стіл. - Я до вас.

— Мені, звичайно, приємно, — кажу у відповідь. — Але дозвольте спитати. По якому Ви питанню. Вам каву заварити?

- Потім. — каже чоловік, підсовуючи мені теку. - Перевіряйте.

Ти подивися, як розкомандувався.

— Мене ще жодного разу в житті секретарка не ставила на місце. - обурюється мужик. - Перевіряй.

Чоловік киває на папку, до якої я ще не торкнулася. Ох і зачепило ж його. А що таке сталося? Ну зробила я пару зауважень, так по справі. А ви ж гляньте на нього, розійшовся як. Секретарі що, не люди? Чи у них секретар дорівнює кавоварці та все? До речі, про каву.

- Добре. - Кажу. — Тоді Ви поки каву зробіть.

Взявши теку, відкрила її. Тиша з боку чоловіка майже лякає. Сподіваюся у нього там не стався серцевий напад від мого нахабства? Підвела очі. Не напад, але у нього найвищий ступінь офігіваня. Я посміхаюся, киваю у бік кухні.

- Кавоварка там. — говорю і повертаюся до документів.

Чоловік щось бухтить собі під ніс, але йде куди послали. Оце я монстр. Як розповім Надін, що мені голова відділу каву робив, у неї всі її вії нарощені від заздрості повипадають. Але це потім. Що тут у нас?

Через двадцять хвилин…

— Ну, не піде тут відкрита кухня! — говорю я.

— Замовник просив саме відкриту. Це прописано у завданні. - Стоїть на своєму чоловік.

— Під такий стиль відкрита кухня виглядатиме дико і ну ніяк. Вам потрібно переробити планування! Ви повинні зробити краще!

Чоловік навпроти тяжко дихає. Виглядає так, ніби він на межі. Але різко його обличчя ніби осяює чудова думка. В очах блиск.

- Я придумав. — раптом каже чоловік, хапає аркуш із мого столу і починає щось писати.

Сподіваюся там не щире зізнання у моєму вбивстві. Заглядаю, що він там робить. Та він малює.

- М-м-м. - тягну і зізнаюся. - Нічого не зрозуміло.

- Хм. - хмикає він. — Ми зробимо напіввідкриту кухню. — каже він. — Вона чудово впишеться! А якщо ще додати…

Через десять хвилин…

- А зі столами що не так? - Запитує чоловік.

Вдає що він сердиться, але мені здається, йому по кайфу. Він уже шість аркушів у мене забрав на свої малюнки.

— Ми прибрали кілька столів. Незручні стільці замінили.

— З відстанню все не так. — говорю, показуючи на макет майбутнього ресторану. - Офіціантка тут не пройде!

Гну свою лінію. Це вже просто справа принципу, причепитися до найменшої деталі у його роботі. Та й поки немає шефа, можу ж я розважитися?

— Пройде. - Стоїть на своєму мужик. — Розташування відповідає нормі.

— Підітріться своїми нормами. — говорю обурено.

Обходжу стіл, ставлю стілець для відвідувачів поряд зі своїм столом.

— Така відстань вказана. - Кажу.

Чоловік киває.

Беру теку зі столу, ставлю на неї органайзер із ручками. Начебто це келих, ще порожні чашки з кавою.

— У вас чудово виходить проходити. - Зауважує мужик.

— Звісно чудово. - Киваю. — Але багато відвідувачів, особливо чоловіки не сидять впритул до столу. І насправді відстань буде — підсуваю стілець ближче до столу. — Отакою.

- Що тут відбувається? — раптом лунає чоловічий голос біля входу.

Я підіймаю голову, подивитися хтось прийшов. Бос власною персоною. Пару секунд на усвідомлення, і ось я знову гарна добра секретарка.

— Доброго ранку, бос! — говорю щасливо, поставивши свою нібито тацю на стіл.

- Доброго. — каже шеф, не зводячи з мене погляду. — Я спитав, що тут діється?

- До вас відвідувач. — Говорю своєму не самому спостережливому шефу.