Глава 8

Уявлення не маю, звідки у мені взялася та впевненість. Ліна була об’єктивно гарнішою за мене, багатшою, сильнішою та навіть вищою. Я поряд з нею здавалася блідою поганкою, і при цьому мала шалений запал, аби показати їй де раки зимують. Всім відомо, що найкращий захист — це напад. Тому я перейняла ініціативу та заговорила першою.

— Дякую тобі! — вигукнула я, обіймаючи Ліну. — Я перед тобою у боргу. Добре, що знайшлася нагода сказати це тобі особисто!

Такого вона явно не очікувала. Швидко вивільнилась з моїх обіймів та про всяк випадок відійшла, аби надалі між нами зберігалася дистанція. Що ж, це вже маленька перемога!

— Про що ти говориш? — запитала вона, обмахуючись долонею, ніби хотіла вивітрити мій запах. Якщо я дійсно пахнула кабачками з часником, то тут її гріх було винити.

— Як про що? Дякую тобі, що першою кинула Стефана. Ми давно відчували якусь іскру між нами, але не могли піддатися почуттям, бо у нього була ти. Сама розумієш, він у нас хлопець відповідальний, якщо вже зустрічається з однією, то триматиметься за неї, аби не образити її почуття. Навіть якщо почуття з його боку давно згасли.

Обличчя Ліни зробилося кам’яним. На якийсь момент я навіть подумала, що переборщила.

— Як ти кажеш, ви познайомилися? — запитала вона, з підозрою вдивляючись мені в очі.

— А я й не розповідала про наше знайомство. Але якщо ти хочеш обмінятися романтичними історіями, то я не проти. Із задоволенням послухаю і вашу з Миколою.

Ліна перехопила офіціанта та узяла в нього келих шампанського.

— Наше з Миколою знайомство було сплановано на небесах… — почала вона, постукуючи каблучкою з діамантом по склу.

— О, не кажи! Дай вгадаю… Ви познайомилися в лікарні! 

— Чому саме в лікарні? — хмикнула Ліна.

— Не вгадала? — я максимально правдоподібно вдала розчарування. — Думала, він проходив обстеження… Чула, у чоловіків такого віку часто бувають проблеми з потенцією. Треба тримати руку на пульсі, а віагру в кишені. Ти ж могла бути в лікарні, бо після зради своєму хлопцю мала б упевнитися, що не підхопила якусь болячку і не принесла її до нього в ліжко. 

— Закрий рот, — процідила Ліна, вмить втрачаючи свій шарм.

— Я сказала щось не те? О, пробач! Ти ж сама дала зрозуміти, що ми не сторонні люди… Мені здавалося, нам можна бути щирими одна з одною.

— Стефан мріє повернути мене. Якщо я захочу, він знову стане моїм вже сьогодні. Як тобі така щирість?

— Ти хочеш цього від самої вашої зустрічі, але щось поки нічого у тебе не виходить. Може, ти переоцінюєш свої можливості? Знаєш, я працюю у книжковому видавництві. нещодавно ми почали роботу над психологічним посібником для пізнання себе. Називається “Як не стати дурепою. Тисяча та одна порада”. Щойно ми надрукуємо перший наклад, я надішлю тобі екземпляр. Можливо, навіть встигну подарувати його тобі на весілля.

Я очікувала, що Ліні остаточно зірве дах. Навіть готувалася відчути залишки шампанського з її келиха на своєму обличчі. Але її реакція збила мене з пантелику. Вона похитала головою та розсміялася.

— Ти працюєш у видавництві? — перепитала.

— Так, головною редакторкою, — мені здавалося, що цим можна пишатися. 

— Тоді все ясно…

— Що тобі ясно?

— За яких обставин ви познайомилися. Навіть не думала, що заради свого роману він піде навіть на заручини. Оце так цілеспрямованість!

Я зовсім не розуміла, що вона городить. На щастя, неподалік знову показався Стефан, він спіймав на собі мій розгублений погляд та сприйняв його як сигнал про порятунок.

— До бару була черга, — промовив, пробираючись до нас крізь гостей. — Я сказав, щоб не додавали алкоголь, — вручив мені коктейль малинового кольору. 

— Дякую, — я зробила ковток напою, уявлення не маючи як він називається і з чого зроблений. На щастя, смак мені дійсно подобався. 

— Ми тут якраз говорили про твою книгу, — промовила Ліна, втративши інтерес до мене та переключившись на Стефана. — Судячи з того, що твоя дівчина працює у видавництві, скоро буде прем’єра. Аплодую стоячи, ти таки домігся свого. Правда такою ціною…

Стефан ніяково опустив очі додолу.

— Насправді там дійсно треба їхати, — сказав він, беручи мене за руку. — Я обіцяв тещі, що сьогодні заїду до неї. 

О, моя мама була б у захваті, дізнавшись, що раптом стала тещею. 

— Так, — підтримала його я. — Вона чекає на тебе з самого ранку. 

— Дякую, що запросила, — кинув він Ліні.

— Набери мене, коли будеш готовий обговорити фуршет на весіллі, — підморгнула та. — Впевнена, у тебе зберігся мій номер.

— Стосовно цього… Гадаю, моя скромна компанія не здатна задовольнити потреби твого весілля. Краще пошукай когось іншого.

Ні. Ні-ні-ні… Не можна завершувати на такій ноті! Ліна відчує себе переможницею, а Кіра мені такого не пробачить. Та я й сама собі не пробачу.

— Коханий мав на увазі, що у нас багато часу йде на планування власного весілля, ми не можемо паралельно займатися ще й вашим. 

— Точно, — кивнув Стефан. — Я хочу, щоб все було ідеально.

— Що ж… дуже шкода. Все одно, була рада побачити тебе, — Ліна чмокнула Стефана у щоку, спеціально залишаючи там слід від блиску для губ. Немов помітила його. — І тебе… Аліно?

— Юстино, — виправила я. — Можливо, ще побачимось.

Ми зі Стефаном, не змовляючись, одночасно кинулися до стоянки, де залишили автівку. Наше бажання змитися з вечірки було абсолютно взаємним.

Вже сидячи у машині із заведеним мотором, ми зі Стефаном видихнули. У мене залишився гіркий осад після спілкування з Ліною, що вже казати про нього… Напевно почувався так само як і після розриву з нею. 

— Все пройшло не так вже й погано… — почала я, намагаючись підбадьорити нас обох.

— Ти мене дуже виручила. Хоча зараз я і сам розумію, що цей цирк був зайвим. Та й похід на вечірку також… 

— Що сталося, те сталося. Вигадувати тимчасового Романа теж було зайвим, але я ні про що не шкодую.