Глава 6

Я прекрасно усвідомлювала, що копаю собі яму лопатою, яку мені люб’язно надала Кіра. Мені не варто було погоджуватися на її прохання, та й взагалі спілкуватися з нею, як вже на не пішло. Але… від радості, що я знову побачусь з тимчасовим Романом, мені хотілося танцювати.

Парадокс був ось у чому… Я розуміла, що ми з ним сторонні люди, наші шляхи взагалі не мали перетинатися, але той хлопець зробив мені послугу, після якої я відразу записала його у близькі друзі. Хотів він того чи ні.

Тож наступного дня, після роботи я підійшла до Кіри, ледве тримаючи себе у руках від нетерплячки.

— Де твоя сукня? — спитала та, дивлячись з-під лоба. 

— У сумці.

— Добре, ходімо.

Ми вийшли з офісу, але чомусь не пішли на зупинку, і не викликали таксі. 

— Ви живете неподалік? — здивувалася я.

— Так, за два квартали звідси.

Виходить, я могла безліч разів зустрічати тимчасового Романа дорогою на роботу, і навіть не звертати на це уваги!

— Ти ж поговорила з ним? Він знає, що я прийду? Як він відреагував?

Кіра дістала магнітний ключ та приклала до замка.

— Ще ні, — відповіла та відразу пхнула мене всередину. Напевно, щоб я не встигла втекти. — Але поговорю.

— Коли?! — обурилася я.

— Коли він прийде додому. А це станеться з хвилини на хвилину, тому не будемо зволікати.

— Так не робиться, Кіро. А якщо він відмовиться? Або ж… або подумає, що я спеціально нав’язуюся?

— А ти хіба не нав’язувалась?

— Ми зараз говоримо про різні речі…

— Не бачу різниці. Ти ж хотіла зустрітися з ним, от і зустрінешся. Решта — моя турбота.

Ми піднялися на другий поверх, а потім зайшли у простору трикімнатну квартиру. Перше, що привернуло мою увагу — сучасний дорогий ремонт. Білі та сірі кольори, мінімум меблів, натуральне дерево та камінь. У такій і я б із задоволенням жила.

— Це квартира твого брата? — запитала, роздивляючись кожен закуток. Постери до фільмів дев’яностих у рамах на стіні вітальні стали ключем до мого серця. Я теж любила кіно тих років. Воно мало особливий вайб.

— Ага.

— Не знала, що офіціанти стільки заробляють… — подумала вголос.

— А хто тобі сказав, що він офіціант? — хмикнула Кіра.

Я остаточно заплуталася. Якщо не офіціант, то хто? І що він робив біля ресторану?

— Постривай, — я скинула взуття та побігла за Кірою. — В тебе ж один брат?

— Угу.

— Той, з яким ти бачила мене на корпоративі.

— Так.

— Але він був офіціантом!

Кіра голосно розсміялася.

— Ох… бачила б ти своє лице, Юстино! Він був там, і дійсно обслуговував наш бенкет, але не в ролі офіціанта. Йому належить кейтерингова компанія. Зазвичай він не приїжджає особисто, але того вечора… емн… це не важливо.

У мене мимоволі відвисла щелепа.

— Та годі!

— Ти б знала це, якби виділила трохи часу, щоб познайомитися з людиною, яку використовуєш для своєї брехні.

— Не розумію осуду у твоїх словах. Ти ж зараз робиш те саме, навіть гірше… Я ні в чиї стосунки не влазила!

Ми почули, як у замку повернувся ключ. Кіра відразу вказала мені на сусідню кімнату.

— Я поговорю з ним, а ти поки переодягайся!

Я зайшла у її спальню. Таку ж ідеальну, як і вся квартира. Дістала з сумки коротку коктейльну сукню в стилі Мерлін Монро, але замість того, щоб одягнути її, підійшла до вікна. Другий поверх… в теорії можна вилізти та втекти. А саме це мені й хотілося зробити за мить до зустрічі з тимчасовим Романом.

— Нам треба поговорити, — почулося за дверима.

— Я трохи поспішаю… — від його голосу волосинки на моїх руках стали дибки. Що за дивна реакція?

— Поспішаєш на вечірку Ліни?

— Звідки ти знаєш? 

— Бачила запрошення. Воно тхнуло на всю квартиру… Це ж треба додуматися, попшикати на листівку своїми гидкими солодкими парфумами!

— Це креативно.

— Вона сподівалася, що ти відчуєш цей аромат, і відразу згадаєш про дні, коли ви зустрічалися! Тоді тут смерділо так само.

— І що? 

— А те, що це неприпустимо! Згадай, як тобі було погано, після її зради!

— Кіро, я не хочу обговорювати це з тобою. Я все одно піду на ту вечірку.

— Звісно підеш! Якщо відмовишся, то Ліна подумає, що в тебе досі є почуття, що тобі не байдуже.

— Точно.

— Але ти підеш не сам.

Голос тимчасового Романа віддалився.

— Тебе я з собою не братиму!

— А я й не прошу… Загалом, у мене є інша кандидатка, і вона вже тут.

— Ти про кого?

Я згадала, що досі стою в офісному одязі. Похапцем зняла блузку та ледве встигла розстібнути спідницю, як двері у кімнату відчинилися.

— Тадам!  — вигукнула Кіра, являючи своєму брату напівоголену мене. — Чорт! Юстино, ти б вже мала одягнутися! — двері знову зачинились. — Ефект мав бути інакшим.

Я, згораючи від сорому, одягнула сукню та вийшла у вітальню.

— Привіт, — промовила, ховаючи погляд.

— Я радий тебе бачити… одягненою, — тимчасовий Роман ніяково посміхнувся. —  Але… що все це означає?

— Кіра сказала, що таким чином я зможу віддячити тобі, — знизала плечима. 

— Вона піде з тобою на вечірку та вдаватиме твою дівчину, аби Ліна побачила, що ти живеш далі, а не сохнеш за нею! — пояснила Кіра, потім обернулася до мене та підморгнула, показуючи що насправді має геть іншу мету. 

— Ні, — тимчасовий Роман торкнувся мого плеча. — Юстино, ти просто приголомшлива у цій сукні, але я не хочу брехати. Вибач за цей цирк… Моя сестра інколи не вміє пригальмувати.

— Нічого, — відмахнулася я, вдаючи байдужість. — То… мені, напевно, краще піти додому…

Тимчасовий подивився на Кіру, потім на мене і гучно видихнув.

— Ти не гратимеш роль моєї дівчини, але можеш піти зі мною на вечірку. 

— Як подруга? — засяяла я.

— Так, як подруга. Гадаю, ми добре проведемо час.

— Таке мені більше подобається!