Глава 3

Я дивилася на Кіру, щиро сподіваючись, що то жарт. Кіра дивилася на мене, не розуміючи, чого я вчепилася у її брата. Її брат дивився на Павла, який не міг пропустити чергову сенсацію. Павло дивився на нас крізь об'єктив камери на телефоні, готуючись увіковічнити мою ганьбу.

— Як сестра? — прошепотіла я. — Чому ти раніше не сказав?

— Я хотів, але ти так яскраво описала її, що у мене не повернувся язик… 

Кіра підійшла настільки близько, що ледь не ткнулася в мене своїм гострим носом. Подібна дистанція з її братом була куди приємнішою.

— Можна продублювати той опис? — попросила вона.

— Я сказала, що ти… дуже працьовита, — кожне слово мені доводилося вичавлювати з себе, напружуючи фантазію. Не так багато в Кірі позитивних рис характеру. — Рішуча та смілива.

Тимчасовий Роман хмикнув, приховавши це за приступом кашлю.

— Так і казала, — підтвердив. — Слово в слово.

— А я ще чудово чую брехню, якою тут смердить! — гаркнула вона до брата. — А тепер поясни, чому тут ти, а не її супермен?

Довелося сказати правду:

— Рома кинув мене прямо біля ресторану. А твій брат знаходився неподалік. Я не мала іншого виходу, як попросити його зіграти роль мого хлопця, щоб уникнути нових підозр, — промимрила я. — Ви всі чекали на його появу, а тому мені стало соромно приходити самій.

— Звісно, — Кіра закотила очі. — Я так і повірила. Зізнайся, не було ніякого Роми!

Я поглянула на тимчасового.

— Тепер розумієш? Завдяки Павлу люди не вірять в його існування!

— Рома був. Я сам його бачив. 

— І як він виглядав? 

— Як поголений самець горили в джинсах.

— Ні! Він був розкішний… 

— Значить, у тебе поганий смак на чоловіків.

— Це в ньому заздрість говорить. Кіро, якби ти його побачила…

— Але я не побачила.

— Будь ласка, — змолилася я. — Не видавай мене Павлу.

— Яка мені з цього вигода?

Та що ж за меркантильна сімейка? Мені дійсно легше зізнатися у брехні, ніж розрахуватися з ними.

Напевно, мій відчай був занадто яскравим, бо тимчасовий Роман вирішив рятувати мене вдруге:

— А вигода така, що я не вижену тебе зі своєї квартири, — промовив він.

— Ти й так не виженеш! Ми сім’я.

— Хочеш перевірити міцність наших сімейних зв’язків?

Тільки-но я подумала, наче маю шанс вийти сухою з води, до нас прискакав Павло. 

— Що тут відбувається? — запитав він, не тямлячи себе від нервового збудження. — Мені здалося, чи ти, Кіро, знайома з Романом? 

Я набрала повітря в легені, аби нарешті покінчити з цим цирком. Все, досить!

— Вона нічого для мене не значить! — раптом вигукнув псевдокоханий. — То було лише кілька разів! Чисто фізичний потяг!

Кіра стала чорнішою за грозову хмару. Здавалося, ось-ось і почне метати в мене блискавками. 

— Ти здурів? — запитала вона у брата.

— Пробач, Кіро. Але я дійсно завжди кохав тільки Юстину…

Напевно до мене занадто довго доходила суть другого акта вистави, тому тимчасовому Роману, і новоспеченому зраднику, довелося підштовхнути мене до реакції. Він кинувся до мене, згрібаючи в обійми.

— Не стій стовпом. Відштовхни мене та скажи, що все скінчено.

Он воно що! Та він геній! Вирішив одним махом покінчити з обома Романами. Ще й істерика Кіри виглядала доречно.

Я зробила так, як він і сказав. Відштовхнула, а потім задля правдоподібності ще й ляпаса дала. 

— Негідник! Не хочу бачити тебе! — на моїх очах вкотре за цей вечір виступили сльози. На цей раз через те, що мені пекло долоню від ляпаса. — Між нами все скінчено.

— Але ж, кицю…

— О, то тепер ти про кицю згадав! Дуже вчасно, — я відвернулася від нього, знову опинившись обличчям до Кіри. — А ти… Ти ні в чому не винна, ти ж не знала, що у нього є дівчина. Просто мій хлопець кобель.

— Ну дякую, — кинула та.

Павло не встигав здіймати брови від здивування, тому так і стояв з піднятими. Він кілька разів відкривав рота, аби вставити свої п’ять копійок, але не наважувався ставати четвертою стороною конфлікту. Шкода, я б із задоволенням і йому б заліпила по морді.

— Якщо ти передумаєш… — промовляв тимчасовий Роман, задкуючи до дверей. — Я готовий працювати над нашими стосунками.

Я проводжала його поглядом, гордо здійнявши голову. А як тільки він зник… відчула порожнечу. Немов мій біль після втрати першого Роми посилився у кілька разів і тепер накрив мене з головою. Навіть не знаю як довго я стояла нерухомо, намагаючись зібрати себе докупи.

— О, люба… — Юля обхопила мене за плечі. — Мені так шкода. Він дійсно зраджував тобі з Кірою? Що він у ній знайшов? Шкіра, кістки та відро сарказму.

Я кивнула.

— Він надурив нас обох.

— От козел! Ти варта кращого.

— Угу… 

— Тобі час виголошувати промову, але ми всі зрозуміємо, якщо ти відмовишся.

— Ти можеш зробити це за мене? — попросила я. 

— Я можу! — підхопився Павло. Та скотиняка ніколи не втрачала шанс відхопити хвилину слави.

— Юля виголосить. Вона допомагала мені робити квартальний звіт, тому в курсі подій.

— Так, я впораюсь, — запевнила подруга. — А ти відпочинь.

— Дякую!

Я взяла келих шампанського, випила його у три ковтки, а потім під супровід перешіптувань вийшла з ресторану. Не даремно ми відмовилися від ведучого, навіщо потрібен тамада, коли так цікаво обговорювати головну редакторку? Правда, при плануванні вечірки я розраховувала, що у всіх на вустах буде краса мого Романа. А в результаті головною темою стала його зрада. 

Я вийшла на вулицю та відразу рушила до парковки, де стояла автівка тимчасового. Хотіла подякувати йому та запитати, скільки винна за послуги. Однак, все на що я встигла, це побачити, як та автівка виїжджає на дорогу та губиться серед інших.

— Принц втік з балу, — в’їдливо зауважила Кіра. Її темна сукня зливалася з сутінковим небом, тому я не відразу помітила присутність ще однієї людини. — Він попросив побажати тобі гарного вечора.