Розділ 20. Олена

Шоу огидне. Завдання жахливі. І ця вічна біганина! Я думала, що в кав’ярні складно, але як же я помилялася. У прямих ефірах — ось, де справжній хаос твориться.

— Отже, тій парі, яка витягне короткий сірник, страшенно не пощастить, — хмикнула Єлизавета в прямому ефірі, — але таке життя! Без везіння нікуди, чи не так?

— Почнемо! Стефані та Лад! — оголосив Дмитро, і названа пара підійшла до нього.

У кулаці ведучий тримав рівно п’ять паличок так, щоб ми не бачили, яка з них найкоротша. Стефані потягнулася за крайньою лівою і витягнула, заплющивши очі.

Варто зазначити, що Стефані сьогодні геть не щастило — вона була саме тією дівчиною, яка вдягнула плямистий піджак і весь час трималася поруч зі своїм хлопцем. Ніби без нього їй і справді страшно тут було. Чесне слово, ніби з місяця звалилася! Дуже вже космічна дівчина.

Але в той момент удача була на її боці. Вона витягла паличку. Довгу паличку.

Почулися оплески.

— Можете відійти вбік, ви — у команді праворуч! І проходити випробування будете лише один раз!

Вони радісно цілувалися і обіймалися, поки стояли з правого боку. А мені стало по-справжньому страшно. Я вчепилася в Макса, повністю забувши, що мої нігті могли б його серйозно роздряпати.

І він постійно проходить через це? Через конкурси такого масштабу? Макс обійняв мене й ніжно поцілував у скроню. З такою підтримкою стало трохи легше.

— Кирило й Людмила!

Цій парочці теж пощастило — але їх направили в команду ліворуч. Я начебто й раділа за них, але не дуже щиро. Чим більше «довгих» усі діставали, тим вищим був шанс дістати коротку нам.

— Макс і Олена!

Від звуків мого імені всередині все впало. Буквально завмерло, здригнулося і опустилося кудись нижче рівня шлунка. Навіть нудити почало.

— Ходімо, усе буде добре, — прошепотів мені Макс, — я втримаю тебе в будь-якому разі.

Чудова ідея, Максе, аплодую стоячи. Ні вже, краще я тебе тримати буду на своїх двох і твердій землі, ніж ходити на чорт-зна-якій висоті на швидкість!

Вголос цього, однак, не сказала, але приречено видихнула й пішла за чоловіком слідом.

— Ти хочеш чи мені? — запитав він із ніжністю дивлячись на мене.

На секунду я відчула себе зовсім не тимчасовою і не фіктивною нареченою. Те, як Макс дивився на мене, як вів, як підтримував — я відчувала себе на вершині світу, вершині щастя. І все ж внутрішній голосок постійно повторював, що це не по-справжньому.

Це тільки удавання.

— Ти, — я зніяковіло потупилася і навіть погляд опустила.

Макс весь час повторював, що каву має носити в ліжко чоловік, і забирати він сам, і розбиратися він сам… Ну то нехай і розбирається! Якщо витягне коротку, то й віддуватися буде потім якось.

Макс кивнув і потягнувся рукою до двох паличок, що залишилися. Довго роздумував, яку вибрати, і на секунду його пальці рушили в бік лівої палички.

Нам пощастило. Або ж я просто народилася з напрочуд гострим зором — бо вдалині біля вежі я розгледіла людину, яка підійшла до інструктора.

Фабіо.

Він дивився в наш бік, піднявши ліву руку вгору. Потрібно взяти ліву паличку? Чи ту, яка в лівій руці?

Запитати в менеджера з очевидних причин я не могла, як і хоч якось натякнути Максу на умовний знак. Тому почала швидко й методично думати. Фабіо — не ідіот. Принаймні за весь час нашого знайомства мені він таким не здався. Він розуміє, що я дивлюся на нього в дзеркальному вигляді. Тобто його піднята ліва рука для мене — права. І цей варіант здався складним, заплутаним і таким, що збивав із пантелику. Але що як… Він вказував на паличку ту, що праворуч — у його і ведучого лівій руці?

— Стій, я передумала! — вигукнула я і бадьоро вихопила праву паличку з рук ведучого.

Почулися оплески.

— Довга! — здивовано пробурмотів Дмитро. — Чесно слово, Максе, тобі варто слухати свою наречену!

— Твої слова та твоїй дружині у вуха, — хихикнула поруч Єлизавета.

Вони ще з хвилину жартували із цього приводу, а Макс здивовано розглядав мене. Я спробувала натякнути йому на Фабіо, але того вже не було видно ні біля вежі, ні поруч із нею.

Я обернулася до пар, радіючи, що ми не будемо з короткою, коли побачила похмуре обличчя Руслана й поникле Ані. Так, я витягнула довгу паличку. Але коротка дісталася їм.

— Що ж, пари, виберіть, хто з вас буде страхувати, а хто — йти по канату!

Настав важливий момент. У парі Руслана й Ані вибір був очевидний. Хто буде страхувати — купа м’язів чи маленька мініатюрна дівчинка? Та в них різниця у вазі не менше кілограм п’ятдесяти!

А ось у нас була проблемна серйозніша.

— Я буду страхувати, — зголосився Макс.

— А я страшенно боюся висоти, — вичавила із себе, боячись навіть поглянути на вершину, — ти, звісно, великий і сильний, але який у цьому сенс, якщо я не пройду по цьому містку?