Розділ 19. Макс

Олеся з’явилася через п’ять хвилин після призначеного часу. У руках у неї була планшетка з якимись папірцями, поверх них — телефон із нескінченно спливаючими повідомленнями. Фабіо ніде не було видно.

— Так, мої ромашки, усі прийшли? — скоріше проголосила, ніж запитала дівчина і, тикаючи ручкою в повітря, порахувала кількість людей, що підійшли, — вісім, дев’ять, десять. Усі! Чудово! Щодо одягу, ти, з рудим волоссям — уперед переодягатися.

— Чому? — пробасив «рудий» і здивовано подивився на свою футболку.

— Чисто чорне буде дуже погано виглядати в кадрі. Одягаємо те, де є додаткові або розбавлені кольори, ось як у новеньких, — тут Олеся тицьнула в наш бік.

На мені була персикова футболка і світлі джинси. На Олені — картата сукня-сарафан у рожевому візерунку.

— Ти, до речі, теж повз, — це вона ткнула на темноволосу дівчину.

— Але в мене ж чорно-біле! — обурилася брюнетка.

— І плямисте. Ні, ну якщо хочеш, щоб у глядачів очі випали під час перегляду, то будь ласка, звісно. Це вам потрібно рейтинг заробляти, а не мені.

Олена ближче присунулася до вже знайомої нам пари — вони пройшли «тест» на одяг і спокійно чекали на повернення інших.

— А що за рейтинг? — запитала вона.

— О, нас у прямому ефірі показують, — з ентузіазмом кивнула Аня. — Зараз ми заробляємо рейтинг, який потім може сильно вплинути у фінальному випробуванні.

«Перегони. Я так розумію, що й не у швидкості справа. Кожна пара почне з різного старту», — пролунали в голові слова Фабіо.

Олена, мені здається, теж це згадала — вона обернулася і подивилася на мене довгим, напруженим поглядом. Нервово сковтнула й потягнулася до волосся, погано приховуючи переживання.

Я присунувся до дівчини ближче, щоби прикрити спину й потерти її плече.

— Ви такі милі разом, — хихикнула Аня, — давно разом?

— Ні, — миттю випалила Олена.

— Зі школи, — теж випалив я.

Ми переглянулися, а Аня розреготалася.

— Ой, у чоловіків завжди так. — Жодного разу не запідозрила недобре наша «конкурентка». — Думають, що ми разом із того моменту, як олівець на уроці поділили.

І прилягла на руку свого «сталевого гіганта». Посперечатися готовий, що її голова була меншою, ніж його біцепс.

Нас невдовзі відправили на легкий підготовчий макіяж, короткий інструктаж щодо теми прямих ефірів та вказівок, яких нам слід очікувати від ведучих. Так само роздали пов’язки на руки різних кольорів.

Команда темноволосої дівчини з хлопцем — червоні. Руслан і Аня — сині. Ми з Оленою — зелені. Ще двом командам роздали жовті та коричневі кольори.

— Зелений — символ удачі, — шепнула мені Олена, підбадьорюючи.

— Самонавіювання? — тихо хмикнув я їй.

— Я то в собі не сумніваюся, а ти?

Ця удавана впевненість Олени викликала тільки посмішку й бажання провчити малу. Але нічого подібного я не робив. Покусував губу та відводив погляд. Ось закінчимо із цим шоу, богом клянуся, знайду перше ж затишне місце і…

— Усі на знімальний майданчик! — не своїм голосом заволала Олеся, і ми смиренною колоною поспішили за нею.

Туди, де втратили дар мови — до того ж, найімовірніше, усі.

Нас вивели на вуличну частину зйомок.

Сонце сліпило, але не настільки, щоб не розгледіти дві вежі заввишки під три, а то й чотири поверхи. Між ними розташовувався маленький навісний місток із накидними дошками. По таких ідеш, і вони хитаються, як не притомні.

На лівій вежі виднівся величезний канат, що вів від самого верху до низу. І надто підозріло поруч із ним стояли інструктори й перевіряли щось. Одне тішило — знизу так само була страхувальна сітка.

— Прямий ефір розпочнеться за одну хвилину! — оголосила Олеся і покинула знімальну територію, залишивши лінію здивованих парочок стояти під пекучим сонцем.

Інструктори теж розійшлися: лише один тепер стояв біля каната з величезним червоним хрестом на формі на спині. Значить, рятувальник…

Щось усередині все якось стиснулося від неприємного передчуття. І де запропастився цей чортів Фабіо?! Хіба він не повинен усе винюхувати в продюсерів і давати нам підказки про поточні випробування?!

— Десять секунд! — проголосив уже механізований голос.

На спеціальних рейках з’явилися камери, які плавно під’їжджали ближче до нас, щоб створити видимість повільного збільшення кадру.

— П’ять!

Запасна камера просто зараз записувала промову ведучого з якимись жартами та підколами, щоб увімкнути на випадок форс-мажорних обставин. Цікаво, смерть від падіння одного з конкурсантів є такою обставиною?

— Три! Два!

Один не називали, кожен порахував у себе в голові. І в цей момент до нас почала підходити пара. Стильно вдягнений чоловік із сивиною в бороді, що просвічувалася, і дівчина в ефектному яскравому костюмі.