Розділ 17. Лена

Я оголосила термінові жіночі збори в Кавоварці. Якщо дівчатка дізнаються про мої «заручини» з медіа, а не від мене особисто — точно вб’ють. Це за умови, що не готові точити ножі вже за те, що я їм про Макса не розповіла.

Годинник пробив сьому, кав’ярня готувалася до закриття, і ми влаштувалися за одним із порожніх столиків усі разом.

Софія вкладала свою дитину, Аліна — годувала малого в кутку. Ми з Наталі почувалися трохи чужими в колі материнського догляду, але старанно вдавали, що не помічали цього.

— Ви не думали про діток із Давидом? — цілком природно я запитала в Наталі.

Вони одружилися зовсім недавно. Весілля було розкішне — з мотоциклами, гулянками і яхтою під західним сонцем. Загалом, чого ще я чекала від племінника мільярдера?

— Рано нам ще, — дівчина махнула рукою, — Давид тільки-тільки людиною почав ставати. Адекватною в сенсі. Для нього і шлюб був справжнім шоком.

— Але ж це він тобі зробив пропозицію, — здивовано зауважила Аліна, — хіба це не означає, що він був готовий до шлюбу?

— Це ж Давид, — лагідно посміхнулася Наталі.

Хоч і ганила його, а все ж ніжно кохала. Це було в усьому видно. Я глибоко зітхнула — з радістю за подругу і трошки заздрістю для себе.

— У мене є дещо, що я маю розповісти вам, — вичавила із себе, коли Софія нарешті поклала малечу й сіла поруч із нами.

Коротко я переказала зустріч із Максом, нашу домовленість і майбутню участь у шоу.

— Приз — мільйон гривень, — закінчила я.

Аліна присвиснула.

— Навіть шкодую, що заміж уже вийшла, — хмикнула вона. — Виграш навпіл поділите?

Я махнула головою.

— Макс пообіцяв, що віддасть усе мені, — я уважно розглядала свої пальці, які міцно стискали чашку з кавою, — точніше, навіть не мені — кав’ярні. Нам… Тут терміново потрібні гроші, і…

— Ми можемо допомогти, — миттєво перебила мене Софія.

— Звісно, які проблеми, — насупилася Наталі.

— Назар — чудовий адвокат, упевнена, він знайде як все вирішити, — одразу втрутилася Аліна.

Я тільки важко видихнула. Знала ж, що так усе закінчиться, якщо їм усе розповісти. Тільки як пояснити подругам, що я за їхній рахунок жити не хочу? Ні, зрозуміло, якщо справа набуде страшного оберту і від моторошного «Вені» не вийде позбутися — я звернуся до них.

Але ж мені потрібно будувати своє життя. Не тільки чужими плітками та історіями насолоджуватися.

Софія раптом рвучко й дуже міцно обійняла мене.

— Колись ти мене висмикнула з такої темної безодні, люба, — вимовила вона чуттєво, щиро, з усього серця, — я не можу дозволити тобі загрузнути в ній теж.

— Це я розумію, — я м’яко усунулася, — й обов’язково звернуся до вас, якщо виходу не буде. Але не одними ж грошима Далессіо розв'язувати проблеми, правда?

Я ніяково посміхнулася. Дівчата собі щось хмикнули, кожна заглибилася у свої думки. Коли ми були дітьми — не ми конкретно, бо з дівчатками ми познайомилися вже дорослими, але загалом — життя було простішим. Ось у тебе немає олівця на урок? Подруга дасть. І ти не думаєш, що таким чином обтяжуєш їй життя. Або що потім у тебе не буде цього олівця і доведеться знову і знову його просити.

Я… Ненавиджу просити. Я завжди допоможу і відгукнуся, але для себе мені дуже складно це робити. Страшно. Дружба руйнується і через смішніші дрібниці.

— Що ж, наша фіктивна наречена, — розвіяла незручну тишу Наталі, — а що в тебе на особистому фронті?

— У плані? — я була заскочена зненацька її запитанням.

— Ну, з Максом, — дівчина продовжила й надпила кави, не відриваючи погляду від мене, — у вас усе теж фіктивно? Або ночами все-таки…

— Тут діти! — обурилася нова матуся Аліна.

— Вони ще нічого не розуміють, — відмахнулася досвідченіша Софія.

— Та в нас і не було нічого, — я посміхнулася, — може, я б і не проти, звісно… Але в нього там у голові стільки тарганів, дівчатка.

— Він епатажний, — підтвердила Наталі, вийняла телефон і показала те саме відео дівчаткам.

І те, як співав. І те, як перестав. Ми деякий час мовчали. Я знову поставила кавоварку грітися.

— А що як його фанатки почнуть бігати за тобою? — стурбовано запитала Аліна.

— Ой, — я раптом розсміялася — настільки абсурдною мені здалася ця думка, — я то їм кубики преса не покажу! Скажеш теж!

Кавомашина видала характерний звук готової кави. Я встала з-за столу і пройшла вглиб приміщення, щоб зробити дівчаткам повторні напої. У цей момент мій телефон задзвенів.

Я вивудила його з фартуха.

«Здохни, тварюко». З невідомого номера.

_______________________

З наступного розділу книга надходить у продаж! Ця книга назавжди лишатиметься вашою, а я зі свого боку обіцяю якомога частіше викладати проди. На нас чекає велике шоу та розслідування — адже яка може бути Оленка без детективної справи?