Розділ 16. Макс

Я уважно подивився на світле волосся, що обрамляло обличчя Олени, на впевнений погляд і важко видихнув. Вона досить божевільна, щоб і справді все це зробити.

Що ж, гаразд.

— Ти зможеш виділити бюджет на змінницю для Олени?

— О, та це зовсім не потрібно, — дівчина округлила очі й навіть відмахнулася, — у нас не дуже багато відвідувачів.

Я окинув її поглядом. По-перше, Фабіо занадто сально посміхався — явно отримав якийсь чек за нашу участь. А отже, його можна потрусити на додаткові витрати. А по-друге — якщо я хочу розв’язати проблеми жінки, значить я хочу це зробити. Навіщо вона впирається?

— Це не проблема, Оленочко, — Фабіо дістав телефон і почав щось агресивно натискати, — агенція надішле заміну протягом тижня.

— Завтра, — натиснув я.

— Завтра, — уже не так радісно кинув Фабіо, — щоб ти встигла навчити й підготувати дівчинку собі на заміну, звісно.

— Але це… — Лена спробувала вставити, коли я м’яко торкнувся її лопаток.

— Дякую, Фабіо, — відповів замість неї, — а тепер збирай манатки і вали, будь ласка, мені потрібно поговорити з Оленою наодинці.

— О, усе правильно, правильно, — якось надто жваво він підстрибнув із дивана, — є речі, які мені знати зовсім необхідно. Там… Родимки всякі… У непристойних місцях.

— Фабіо! — я загарчав.

Італійський пропалений менеджер, нерозумно хихикаючи, побіг у бік виходу. Диванна подушка полетіла слідом за ним.

— У тебе справді є такі родимки? — грайливо посміхнулася Олена.

І губу так вкусила, що мені в мить стало жарко. Хотів би я їй показати… І розповісти… І зробити все, чого робити тепер не слід було абсолютно точно.

— Ми все ще під правилом ніякого флірту? — про всяк випадок уточнив я.

Олена закусила губу і грайливо хмикнула.

— Відповідай на запитання і знову повернемося.

— Є.

Зіниці Олени розширилися. Я майже бачив, як перед її очима замиготіли картинки мене. І мені це страшенно подобалося. Посмішка сама поповзла в сторони.

— Хочеш перевірити?

Олена рвучко вдихнула, заплющила очі й… Розвіяла магію моменту холодним і чітким:

— Ні, правило знову діє.

— Жорстока, — щиро зізнався я.

Дівчина відвернулася, хоча я впевнений, що краєм ока вловив її усмішку.

— То про що ти хотів поговорити? — запитала вона, по-хазяйськи взяла чашку з блюдцем і понесла в бік кухні.

Я слідував за нею. До чого ж добре їй було в цьому амплуа — не міг намилуватися.

— Ти маєш рацію — ми обговорювали нас як пару, але не окремо. Я хочу дізнатися, чим ти жила всі ці роки.

— Кавоваркою, — не моргнувши, кинула вона, відкрила кран і почала мити чашку, — іноді рятувала заблукалі душі.

— Не зрозумів?

Олена таємниче посміхнулася і потім підморгнула мені.

— Скажімо так, у мене завжди було багато друзів, і знайомство з кожним було сюжетом для повноцінної книги.

Роки йшли, а Олена не змінювалася. Навіть тоді в школі вона завжди була оточена друзями. Постійно хихикала і вірила в майбутнє, і… Ніколи не залишала нікого в біді. Тепло розтеклося всередині.

— А в тебе? — запитала дівчина.

— Не так райдужно, — кисло відповів, — ти щось… кхм, дивилася про мене?

Олена ненадовго замовкла, порушуючи тишу тільки водою, що бігла з крана. Посуд непристойно швидко закінчився. Дівчина протерла раковину ганчіркою і обернулася до мене. На обличчі застиг сумнів.

— Я не хотіла, — зізналася вона, — але після інтерв’ю зрозуміла, що потрібно щось дізнатися про тебе. Про всяк випадок.

— Я розумію, — смуток прослизнув уздовж мого обличчя, — і ти все ще хочеш зі мною брати участь у шоу?

— А чому ні?

Тому що з відомим співаком і скандалістом Максом Тисленком мало хто хотів би працювати. Але вголос цього я не сказав.