Розділ 15. Макс

Мені здалося, земля пішла з-під ніг. Судячи з обличчя Олени, її — теж.

— Ти не чув, як ми мало не запороли інтерв’ю? — я запитав глухо.

Якщо Фабіо вирішив щось, то його не відмовити від цієї витівки. І судячи з його розпливчастої посмішки — так воно й було.

— Це правда, — заступилася Олена, обережно дивлячись на мого менеджера, — я не слухала пісень Макса, і…

Вона коротко подивилася на мене, майже злякано. Закусила губу й тільки тоді продовжила:

—… якби не Макс, нас би легко розкусили.

Фабіо продовжував пити чай і посміхався собі під ніс. Нас не слухав узагалі.

— Окей, зіграти раптову пару, що зійшлася після кількох років, ми ще можемо, — я почав обережно, — але для шлюбу нам потрібно було б зустрічатися хоча б кілька років.

— Ну, спонтанність ніхто не відміняв, — раптом повела плечем Олена, — але для цього потрібне романтичне місце, сутінки, пелюстки троянд…

— Та й чи не почнуть папараці щось рознюхувати? — я не міг вгамуватися. — Якщо все буде так раптово!

—… обов’язково смачна вечеря, — десь у впівголосу продовжувала перераховувати Олена, — можна із живою музикою, скрипкою, наприклад, і раптова поїздка на мотоциклі…

— Не можеш же ти мене змусити, зрештою! — в серцях випалив я.

Дзенькіт чашки об блюдце змусив нас обох замовкнути і втупитися на Фабіо. Здається, він допив свій чай.

— Вам абсолютно нічого не потрібно грати, любі мої, — лукаво посміхнувся він, — ви вже поводитеся як пара після двадцяти років шлюбу. Вона перераховує романтичну туфту, а він намагається відмазатися. Може вас одразу на шоу «Життя після розлучення» записати? Загалом, це теж зіграє свою роль, Максе. Ти втратив голос, тому що розлучався з коханням усього свого життя!

Усередині щось обірвалося. Я провів рукою по волоссю і голосно вилаявся — щоправда, італійською, щоб не бентежити Олену. Подивився на Фабіо гнівно, але сказати йому було нічого.

Я втратив голос, коли співав ту пісню. Вважай, що розлучався. Вважай, що переживав закоханість, розбите серце й розлучення в один момент. І хоч би що лейбл не говорив, а я в цьому був не винен.

Так, трохи переборщив з емоціями, але… Як би вчинив на моєму місці хірург, чиї руки перестали б слухатися його?

Холодні пальці торкнулися мого передпліччя, виводячи з агресивного стану трансу.

— Твоїй бабусі справді потрібні ці гроші, — тихо сказала Олена, проникливо дивлячись у самі очі, — можеш не робити це заради мене, або заради власних демонів, але заради неї. Адже це справа всього її життя.

Складно було сказати, чи лукавила Олена. Бабуся завжди була людиною практичною. Якщо вона розуміла, що бізнес краще продати, то зробила б так і не відчувала сентиментів. Але в одному Олена мала рацію — ця кав’ярня була в ба все життя. Якою б практичною людиною ти не був, а до місця за тільки років не можна не прикипіти.

Важкий видих зірвався з моїх губ.

— Я казав, що ненавиджу тебе?

— Щодня, пупсику, радію цьому безмірно, — пророкотав Фабіо й поставив чашку на стіл, — у них початок за тиждень, вашу участь уже схвалили.

— Фабіо!

— Що? — він виглядав до глибини душі ображеним. — Ти ж погодився врешті-решт!

— А якби ні? — я похмуро зиркнув у його бік.

Фабіо невизначено повів плечем.

— Скажімо так, я знав, що в підсумку розумна сторона візьме над тобою гору, — і в цей момент підозріло так подивився на Олену.

Це вона то моя розумна сторона? Із чого він узагалі почав нас об’єднувати?!

— Що там буде на шоу? — Олена сіла на самий краєчок дивана, подалі від Фабіо — ніби боялася його.

Розумію, Оленко, я цього придурка теж іноді побоююся. Хіба мало, що божевільним спадає на думку.

— Перший етап — командне випробування, — почав пояснювати Фабіо, — вам потрібно буде об’єднатися, робити те, що скажуть…

— Через циркове колесо стрибати, — я закотив очі.

— Якщо скажуть стрибати, будеш стрибати, — зашипів на мене менеджер, — подробиць я не знаю. Сценарій зйомок тільки в продюсерського центру, вам як учасникам — суцільна імпровізація.

— Чудово, — вирвалося в мене.

Фабіо тільки зиркнув, закликаючи заткнутися. Я послухався. Тимчасово.

— Другим випробуванням буде знання одне одного, — тут він уже серйозно повернувся до Олени, — і до нього треба найдовше готуватися. Якщо хтось із вас відповість менше, ніж на половину запитань — вибуваєте. Що для цього черствого сухарика легка справа. Він з’явиться і питання вже вирішене. А ось тобі, Оленочко, приз — життєво важливе питання.

— Це взагалі-то для моєї бабусі!

— Він колись перестане мене перебивати чи ні? — з посмішкою кинув Фабіо і взяв Олену за руки. — Але ти все зможеш, mia cara. З ним доведеться важко, пам’ять там ні до біса, але ж ми й не з такого вибиралися?

Олена хихикнула до мого повного обурення. Я навіть руки підняв.