Розділ 13. Олена

Радіоведуча викликала прихильність до себе — ближче до кінця нашого часу мені вже хотілося базікати про все й нерозумно хихикати в мікрофон абсолютно природно. Не було відчуття, що я сиджу перед аудиторією в мільйони людей. А якщо не думати про це, то й поготів було простіше.

— Що ж, друзі, зовсім скоро в нас розпочнеться шоу Топ-чарт за минулу зиму — найкращі треки за версією наших радіослухачів. Нагадую, що голосувати ви, як завжди, можете…

І поки ведуча це говорила, Макс бліднув. Я бачила, як він стиснув стіл до побілілих кісточок і як ледь помітно підібгав губи. З боку, особливо людині незнаючій, здалося б це простим легким хвилюванням перед аудиторією.

Але ж навіть я, недосвідчена в цьому питанні, уже давно розслабилася. Із чого б тоді Максу з його кар’єрою напружуватися наприкінці інтерв’ю?

Відповідь не змусила себе чекати.

— Максе, останній твій хіт, наскільки я знаю, був написаний ще в шкільні роки? — раптом бадьоро запитала ведуча. — Саме він прозвучить за кілька хвилин. Ну а поки що, давай же дізнаємося у твоєї дівчини — який трек Макс вважає найінтимнішим і найближчим для себе? Той самий хіт, моя тобі підказка!

І поки радіоведуча хихикала, я відчула себе в глухому куті. Усі запитання до цього були про нас, наші стосунки, і я зовсім забула про те, що в Макса так-то кар’єра є! Я, як його дівчина, не можу не знати про його пісні. Тим більше таких близьких, як вона сказала!

Макс кинув на мене один погляд, за яким було зрозуміло — я в пастці. Потрібно було сказати хоч щось, ляпнути і відвернути увагу. Але всі слова вилетіли з моєї голови. 

Як раптом Макс змінився в обличчі. Він усміхнувся і грайливо підморгнув мені — нібито не було божевільного хвилювання до цього.

— Боюся, Олена не може цього сказати, — він закусив губу.

— Ти так сильно не віриш у свою дівчину? — розсміялася ведуча.

— О ні, вона просто знає всі треки з мого майбутнього альбому. «Уламки мого серця» — це лише його перша пісня! Ще більше про мене ви зможете дізнатися зовсім скоро, коли ми закінчимо записувати всі треки!

— Ось це сенсація! — захоплено плеснула в долоні радіоведуча.

Майбутній альбом? Хіба Макс не переживав зараз занепад кар’єри? Я кинула на нього погляд. Здається, я дуже багато чого не знала про свого «нареченого». Але цього разу ми викрутилися. Тож… Ніби як маленька перемога.

Уже в машині зі знайомим водієм ми сиділи обидва вичавлені, як лимон.

— Мені не сподобалося бути відомою особистістю, — тихо зізналася я.

— Без образ, але відомим там був я.

— А я була твоєю дівчиною! — з усмішкою штовхнула його в плече. — Це жахливо! Кожне слово ловили, кожен жест. Потрібно було контролювати буквально все й ні на секунду не розслабитися!

Я майже весело посміхнулася, коли помітила вираз обличчя Макса. Він був тямуще… сумним.

— Пробач, — я прикусила язик, — адже це твоя робота, і ти звик до цього.

— Не можу сказати, що мені це подобається більше за твоє, — гірко зазначив він. — Але не можна любити щось тільки за його позитивні якості, вірно? Ми отримуємо… весь пакет.

Як добре це стосувалося і людей. Адже я завжди знала про недоліки Макса — ще тоді, у школі. І все одно любила.

Чоловік дивився на мене, не кліпаючи, уважно вивчаючи губи. Він ніби… Хотів сказати ще щось, але мовчав. Мені стало ніяково.

— Дякую, що врятував тоді. Я б не відповіла про трек.

Я вкусила губи. Мені б для пристойності музику його хоч послухати.

— Нема за що, — його голос звучав глухо, — як ти і сказала, це моя робота.

Більше ми не казали ані слова, кожний занурившись у власні думки.

За пів години я вже була в кав’ярні, де Наталі з усмішкою роздавала каву постійним покупцям. Я була готова зустріти Кавоварку в повній розрусі — дівчина була новенькою на кухні, до того ж у найгарячіші години. Але Наталі мала бездоганний вигляд. Здається, тут усе сяяло чистотою ще більше, ніж учора після закриття зміни.

— Привіт, люба, пробач, будь ласка, — я розцілувала подругу в обидві щоки і зняла з неї фартух, — це якийсь дурдом веселка.

— Так, я чула, — вона хмикнула, — Макс Тисленко?

— Ти слухала радіо?

Довелося розповісти подрузі в барвах, як ми випадково з ним зустрілися, як Алевтина Львівна все переплутала і як… Ми опинилися в дуже цікавому становищі.

— Голос у нього, звісно, класний, — мрійливо зауважила Наталі, попиваючи свіжозварену вже мною каву, — але репутація…

— А що з нею?

І мені раптом стало небезпечно цікаво. Так само як було колись.