3.2

Фабіо привіз мене до орендованої квартири в охоронюваному житловому комплексі. Досить дорогого, щоб усередину й миша не пробралася. Навіть попри це на мене вже чекали. Хто і для яких цілей — незрозуміло. Я тільки побачив чорний мікроавтобус біля входу й полисілого мужика поруч, що різким рухом викинув сигарету.

Він явно тягнувся за камерою, ось тільки знімати було нічого — моє скло було досить затоноване, щоб він не міг розрізнити тих, хто сидить усередині.

Я важко видихнув.

— Думав, в Україні цього буде менше, — зізнався вголос.

— А цього й менше, — тут же відповів Фабіо. — В Італії таких хлопаків уже б із десяток було, не менше.

— І парочку всередині.

— Саме так.

Переконавшись, що в мене є все необхідне, мій менеджер залишив мене одного. Квартира була не найбільшою — передпокій, простора спальня і вихід на терасу. Кухня поєднана з вітальнею.

Туди я і попрямував за порцією чогось міцнішого, ніж зроблений Оленою напій. До речі, про неї.

Я дістав серветку з кишені й набрав номер у телефон. Зателефонувати? Але вона сказала писати, тож…

Я: Привіт, «люба».

Великий палець завис біля кнопки відправити. Що, як вона працює з папараці? І все це лише частина трюку, щоб у підсумку представити мене в негативному світлі. Гірше — щоб вивудити всю особисту інформацію, злити пресі та знищити мій імідж, який і без того тліє?

Згадалася посмішка бабусі Алі. Навряд чи ж? Моя бабуся нікому не довіряє просто так. Олена б не встигла почути про скандал, втертися в довіру й підлаштувати все так, щоб зустрітися зі мною.

Чи встигла?

— У мене вже параноя, — втомлено пробурмотів собі і протер очі. Кнопку відправити все ж натиснув.

ОЛЕНА: Макс?

Я: Так.

Потім подумав і додав ще.

Я: Привіт.

ОЛЕНА: Бачилися вже. Слухай, вибач, що так вийшло з Алевтиною… ну тобто, з твоєю бабусею. Я розумію, що це страшенно незручно.

Ще б пак. Я хмикнув, втупившись у три крапки — Олена продовжувала набирати повідомлення.

ОЛЕНА: Якщо ти захочеш відмовитися від цієї витівки, то я все зрозумію.

Я: Навіщо тобі це?

Мої повідомлення читалися надто холодно й гостро, але я і подумати не міг, як зробити їх м’якшими. Як не крути, що б я не дописав, воно б виглядало сарказмом. А з урахуванням моєї недавньої параної, так і зовсім.

І все ж мені і справді було цікаво, чого насправді домагалася Олена. Дівчина друкувала, друкувала, друкувала.

Я вже встиг зробити собі кави і впасти на диван — досить комфортний і м’який, коли повідомлення нарешті прийшло.

ОЛЕНА: Поговоримо сьогодні за вечерею?

Навряд чи вона все це писала стільки часу. Передумала обговорювати в смс? Я насупився. Вирішувати щось при бабусі було недалекоглядно, погоджуватися на угоду без деталей теж.

Але зустрітися не в бабусі тепер не представлялося можливим.

Я: Звучить не дуже переконливо.

Хмикнув і додав підморгуючий смайлик.

ОЛЕНА: Я просто хочу врятувати бізнес твоєї бабусі.

Я здивовано підняв брови. Цього повідомлення точно не очікував від дівчини, а значить… Видихнув і відправив Фабіо апдейт, що сьогодні ввечері буду на вечері — нехай прижене машину і відлякає всіх охочих посмакувати черговий скандал.

Я: Зустрінемося в неї о сьомій.