Розділ 12 Давид

Стадіон був повний. Софія і я сиділи на матчі “Ворскла” проти збірної Кривого Рогу. Навколо займали місця вельми важливі люди: окружний прокурор, відомий адвокат, ректор політехнічного університету, мер, головний редактор газети "Вечірній телеграф", а також їхні дружини, діти, лобісти, законодавці, спортсмени і красуні. Я навіть розгледів трьох жінок, з якими зустрічався за останній рік. Одна брюнетка не переставала посміхатися мені і підморгувати.

Само собою зрозуміло, всі вже помітили, що я із новою супутницею. Я довго вітався і тиснув руки. Навіть брюнетці. Здається, її звали Аліною. Або Амелією. "Збираюся стати політиком, а імена запам'ятовую з рук геть погано, - дорікнув собі я, - так не годиться".

Я скоса глянув на Софію. М-да, вона мало схожа на закохану наречену. Втілене напруження. Явно почувається не в своїй тарілці. І добре б, якби вона перестала нервово похитувати ногою...

Відчувши погляд, Софі обернулася. Я підбадьорливо посміхнувся, і Софія спробувала посміхнутися у відповідь, але вийшло не надто переконливо. На сьогоднішній вечір інструкції Кари передбачали вбрання в стилі кежуал, тобто щось стильне, але водночас щоденне й неформальне. Наприклад, джинси. Кара порадила Саманті обмежитися мінімумом макіяжу. Я подумав, що це нерозумно, оскільки я жодного разу не бачив на ній багато косметики. Тільки туш і губна помада. Була також порада щодо коштовностей - по мінімуму. А мені  Кара веліла надіти бейсболку, немов я намагаюся сховатися від журналістів.

- Ти чого-небудь хочеш? - бадьоро поцікавився я у Софі.

Вона знизала плечима. Від початку гри вона не сказала й десяти слів і не перестаючи похитувала ногою, наче намагалася струсити мураху, що пробиралася вгору по щиколотці. Я зітхнув і знову почав розглядати свою супутницю. Для сьогоднішнього виходу Софія вибрала просту чорну футболку, що добре обтягувала її витончену фігурку, а джинси і білі кросівки доповнювали вбрання. Як світлий акцент у вухах Софі поблискували срібні сережки-кільця. Джек зауважив, що сережки дуже підходящі - не настільки тонкі, щоб залишитися непоміченими, і не настільки масивні, щоб здатися грубими.

- Дякую, усе нормально, - відгукнулася Софія, не зводячи очей з ігрового поля.

- Отримуєш задоволення?

Софі схилила голову набік і зазирнула під козирок бейсболки, яку я насунув нижче.

- Слухай, а ти взагалі любиш футбол?

Софія мовчки дивилася мені в обличчя і була зовсім близько. Я вирішив, що настав слушний момент, щоб пошепотіти їй на вушко, як було передбачено сценарієм Кари. Я потягнувся до Софії, і губи торкнулися її волосся.

Софі напружилася.

- Розслабся, - прошепотів я. - Зроби вигляд, що ти балдієш від того, що відбувається, а я твій принц.

Софі хмикнула, і плечі її дещо опустилися й розслабилися. Я відчув ледь не гордість.

- Знаєш, я дуже давно не ходила на побачення... втратила навичку. І чесно сказати, ніколи особливо не цікавилася футболом.

- Не може бути! - я зобразив жах. - Не цікавилася футболом? А може, ти й мотоперегони не любиш? І паради? Ну вже давай, зізнавайся у всіх смертних гріхах!

Софія не розсміялася, але з горла її вирвався низький звук - чи то сміх, чи то стогін. Я завмер. Звук вийшов напрочуд сексуальним. Як би змусити її повторити? Тим часом Софі продовжувала пошепки:

- Гаразд, покаюся, якщо вже ти вирішив пограти в сповідника. Я справді не люблю ні автоперегони, ні паради. Перегони здаються мені занадто гучними й дурними, а великі скупчення людей просто дратують. Вибач.

- Але це ж неподобство. - мої губи, як і раніше, торкалися її волосся, і я із задоволенням вдихав їхній солодкуватий аромат, гадаючи, що це: парфуми? Шампунь? Її власний запах? - Якщо хто-небудь із виборців дізнається про таку відсутність патріотизму в моєї обраниці, я ніколи не потраплю в мерію.

Софі повернула голову і знову глянула мені в обличчя. Сині очі її блиснули, і в мене перехопило подих. Це просто нечесно. Такі очі вбивчі самі по собі, а якщо вона ще й виблискуватиме ними... куди накажете подіти всі чоловічі інстинкти, що прокинулися?

- Напевно, вам варто було що-небудь довідатися про мене, перш ніж представляти оточуючим як майбутню пані Томашенко.

Я усміхнувся і подумав: "Якби ти знала, як тебе перевіряли!"

- А гра непогана, правда? - невпевнено запитала Софі, дивлячись на поле і відводячи пасмо волосся, що впало на обличчя.

- Нічого. А ти коли-небудь бачила, як я грав?

- Ні. На жаль, у той час, коли ти грав, я годувала грудьми... а коли не годувала, тоді працювала понаднормово. І в мене зовсім не було часу на заняття спортом або на відвідування спортивних матчів.

Та що ж це таке? Тепер я ніяк не міг відірвати погляд від її грудей. Годування явно не зашкодило цій цінній і досконалій за формою частині тіла. Схоже, Софія зовсім не відчуває збентеження, кажучи про всілякі природні речі на кшталт годування грудьми або привчання до горщика. Мабуть, це результат триразового материнства. Утім, моя власна мати ніколи в житті жодним словом не згадувала про подібні речі. Навпаки, всіляко уникала такого роду тем.

А от цікаво, чи зможе Софія з такою ж безпосередністю обговорювати секс? Зрештою, інтимне життя - річ теж цілком природна. Було б чудово.

- Як же ти примудрялася працювати понаднормово, маючи немовля? - запитав я і сам здивувався своєму питанню. Напевно, це підсвідома спроба втриматися на темі грудей або хоча б грудного вигодовування.

- У мене не було вибору, - відгукнулася Софі, відводячи погляд. Вона неуважно спостерігала за тим, що відбувається на полі. - Михайло намагався розкрутити свою скляну майстерню, а я повинна була утримувати сім'ю. Михайло - це мій колишній чоловік, - пояснила Софі. - Він був склодувом. Тобто я сподіваюся, що він і зараз працює, якщо живий, звісно. Чесно сказати, я нічого про нього не знаю.

Я промовчав, не бажаючи зізнаватися у своїй обізнаності, і Софі, задумливо посміхнувшись чомусь, додала: