Розділ 10 Давид

Ярослав зігнувся навпіл і, упершись долонями в коліна, жадібно ловив ротом повітря. Я бачив, як піт капає з його носа і підборіддя на дерев'яне покриття спортмайданчика.

- Якого біса ти зганяєш на мені свої неприємності? - пропихтів адвокат, не в силах віддихатися. - Можна подумати, я тебе в це втягнув. Знайди Кару і ганяй її по корту, я-то тут до чого?

- Кара не може відбити мою подачу.

- Можна подумати, я можу, - пробурмотів Ярослав, поглядаючи на мене знизу вгору. Очі його були прикриті пластиковими окулярами, і він був схожий на рибу, яку викинули на берег. Адвокат насилу випростався і побрів до лави, кинувши через плече: - Мені потрібно попити.

Я спостерігав, як приятель вийшов з майданчика, ледве опустився на лаву і припав до пляшки з водою. Зітхнувши, я рушив слідом. Я знав, що нерозумно повторювати запитання, але для очищення совісті й абсолютної впевненості хотів запитати ще разок.

- Отже, ти абсолютно впевнений, що немає жодної можливості все переграти й позбутися цієї угоди?

Ярослав налив воду в долоню, поплескав в обличчя, витерся рушником і відповів:

- Можна, якщо дуже хочеться. Але тоді ця жінка отримає все, що записано в контракті: щомісячне утримання, фонди для навчання дітей. Вона отримає все - а ти нічого. Ти цього хочеш? Чесно сказати, я не розумію, що відбувається. Минуло тільки три дні з моменту підписання документів. Що такого примудрилася ця дама накоїти за ці три дні, що ти наляканий, як дитина?

- Розумієш, Яр, - промямлив я -- Тут уся справа у звичці. Мабуть, я вже звик до тихого холостяцького життя. До самотності. А їх занадто багато, розумієш? Діти! Подружка! Син подружки! Підгузки! Собака! Усе це просто не в моєму стилі.

Ярослав усміхнувся:

- Давиде, але вони ж несправжні!

- Не говори дурниць! Вже я зумію відрізнити силікон від тіла. Софія залишилася такою, якою її створив Господь.

Адвокат кілька секунд витріщався на мене, розплющивши рот і кліпаючи очима. Потім йому вдалося підібрати щелепу, і він засміявся:

- Дава, я не мав на увазі жіночі принади Софії! Я сказав "несправжні" про всіх цих людей і собак - твою підроблену наречену та її дітей.

Я, почуваючись останнім ідіотом, нагнувся, приховуючи почервоніле обличчя, і поправив пов'язку на коліні.

- Я зрозумів, про що ти, - пробурмотів я.

- Ну і чудово. - Ярослав знову з жадібністю припав до пляшки з водою. Нарешті він відірвався і продовжив: - Зосередься на тому, що Софія Михайлик не є твоєю реальною нареченою. Повторюю, вона та її діти - несправжні, вони - актори, найняті для виконання ролей. Стався до них саме так, і все буде нормально. Вони тебе дратують? Їдь у свою квартиру і забудь про них до наступної зустрічі, зазначеної у твоєму розкладі. Не дозволяй ситуації та миттєвому настрою взяти гору. Тепер про інші справи. Кара вже повідомляла тобі якісь цифри?

- Дещо. Компанія "Нафта - Норовіч" зробила свій внесок, так само як і "Пармон фармацевтик". Але мене хвилює Володимир Пашутін. Мало того, що в нього своїх грошей кури не клюють, так за ним ще стоять усі ці громадські організації. По-перше, вони теж вельми не бідні. А по-друге, там панує армійська дисципліна, яка може зіграти велику роль під час голосування.

Ярослав знизав плечима:

- Та ну його. Він буде проповідувати, а ти - подавати практичний приклад. Але знаєш, що менше ти будеш звертати увагу публіки на Софію та її дітей, то більше зацікавленості виявлять люди, і все виглядатиме природно. А отже, ми доб'ємося гарних результатів.

- Кара мені говорила те саме.

- То ти готовий до участі в перегонах?

Я зітхнув. На завтрашній вечір було заплановано першу появу на публіці з Софією. Перше побачення, прости Господи. Для нас забронювали квитки на матч Ворскла проти Кривого Рогу.

Кара з властивою їй скрупульозністю розписала всі деталі, аж до кольору і фасону одягу для мене і для Софі. А також не забула вказати, що я повинен не менше двох разів за тайм прошепотіти що-небудь Софі на вухо, причому так, щоб фотографи і журналісти встигли зафіксувати цей зворушливий момент.

- Я готовий, - відповів я Ярославу з похмурим виглядом. Адвокат поклав пляшку з водою в сумку і, подивившись на мене крізь свої смішні пластикові окуляри, швидко запитав:

- Тебе щось турбує? Розкажи мені.

Я похитав головою. Неможливо розповісти, що я погано сплю останні кілька ночей, бо занадто багато думає про Софію Михайлик. Про те, які солодкі й м'які в неї губи. Я вирішить, що я збожеволів, якщо розповісти йому, що за ці ночі я придумав, який подарунок зроблю Софії за першої ж нагоди. Я куплю їй шикарний комплект спідньої білизни. Відкритий мереживний бюстгальтер і такі ж мереживні трусики. Яскраво-червоного... ні, червоного кольору. Саме цей колір, на мою думку, має найвигіднішим чином підкреслити красу її світлої шкіри і рудих локонів.

- Нічого розповідати, Яр, - сказав я. - Усе нормально.

- Та годі! - Адвокат усміхнувся. - А то я не бачу. Слухай, ідеться всього про шість місяців. І врахуй, цей час ти маєш прожити як святий. Ти ж розумієш, що не можеш дозволити собі коханку, коли всі впевнені, що ти ось-ось одружишся? Ти розумієш, який важливий цей момент?

Я закотив очі й застогнав.

- Так, ану ж бо, Давиде Миколайовичу, слухайте мене уважно! - нахилився до мене Яр. - Ти хочеш стати мером? Якщо хочеш, тримай штани застебнутими і не здумай викинути що-небудь отаке! Тільки уяви, що буде, якщо Крістіна або будь-який писака з журналістської братії виявлять, що ти зраджуєш своїй нареченій. Думаєш, вони збережуть твій маленький секрет? Часи джентльменів давно минули. А черговий скандал на сексуальному ґрунті не додасть тобі голосів виборців.

Я озирнувся, щоб переконатися, що поблизу немає нікого, хто міг би стати свідком виховної роботи адвоката. Клуб "Коламбіа" кишів політиками, журналістами і процвітаючими бізнесменами.

- Не кричи, Яр! - прошипів я. - Що ти так розійшовся?