Розділ 7 Софія

- А ну заткнулися всі, швидко! - Машка добряче втомилася за час поїздки в переповненій дітьми машині. - Господи, та це місце не просто величезне, а дуже величезне!

Лілі першою вистрибнула з машини і тепер стояла, уперши руки в стегна, і з відкритим ротом розглядала особняк, що височів перед нею. Гриць вибрався із заднього сидіння і приєднався до сестри. З його вуст вирвалося захоплене:

- Чорт, який доміна! Напевно там усередині є басейн і зимовий сад.

- Старий, цей будинок більший, ніж наша міська в'язниця. - Сем обійняв друга за плечі і з готовністю розділив його захоплення.

- А ми, часом, адресу не переплутали? - Машка вийшла з машини і зупинилася відразу за дітьми. На її обличчі застигло здивування. Покрутивши головою, вона заявила: - Цей будинок схожий на Букінгемський палац. Дивіться-но, дівчатка, навіть башточки є!

- Не думаю, що ми помилилися адресою. Адже ключ підійшов до воріт! - я поки що не бачила будинку, лише чула захоплені "ахи" й "охи" дітей і подруги. Сама я намагалася витягти з машини впертого Дмитрика, який з якоїсь відомої тільки йому причини відчайдушно чіплявся за дитяче крісло. Крім того, за недовгий загалом шлях, малюк встиг добряче облитися соком, і вся кофточка спереду була мокра. Дейл крутився поруч, і тепер Дмитрик був вкритий клаптиками шерсті, що прилипла до мокрого одягу.

Я зітхнула. Не те щоб мене так вже сильно турбувало, яке враження справлять мої діти на Давида Томашенка, але все ж таки мені хотілося, щоб мої діти виглядали милими й чистенькими. Крім того, мене ж найняли, щоб виправити образ Давида в очах суспільства. І платити збиралися більш ніж щедро. Але, мабуть, сьогодні просто не найвдаліший день для створення образу ідеальної сім'ї, а оскільки преси поки що не очікується, то нехай мої діти будуть такими, якими вже вони є.

Дейл пробрався повз мене, зістрибнув з машини і побіг до будинку. Тієї ж хвилини Дмитрик перестав чинити опір, і добряче замучена я змогла нарешті поставити малюка на доріжку. Дмитро миттєво потопав слідом за собакою, а я отримала можливість окинути поглядом своє нове житло.

- Боже!.. - я затиснула рот рукою і, витріщивши очі, почала роздивлятися будинок. Звичайно, Діана говорила, що будинок великий і що він справляє враження, але я і уявити собі не могла, що він виявиться настільки великим і настільки вражаючим! Мені і на думку не могло спасти, що нормальні люди - не олігархи і не поп-зірки - можуть жити в такому будинку. Ну, з іншого боку, Томашенків явно не можна назвати зовсім нормальними людьми, якщо вони ненормально багаті!

Я часто проїжджала цією вулицею, але мені жодного разу й на думку не спало, що за високими парканами, деревами й кущами може ховатися така розкіш. Вулиця налічувала десяток дорогих особняків, але цей перевершував за розкішшю всі інші. І ніхто з власників не збирався хвалитися своєю власністю. Навпаки, вуличка була так вдало розташована, що, якби Діана не надала мені точних інструкцій, я і цього разу проїхала б повз неї.

- Мам, а мам, давайте підемо всередину!

Я зі здивуванням глянула на доньку. Лілі буквально підстрибувала від нетерпіння, від удаваної підліткової байдужості не залишилося й сліду. Востаннє вона так щиро виявляла свої почуття... Коли ж це було? - я похитала головою - давно. До того як почався перехідний вік.

Я зробила кілька кроків до будинку і вже знайшла в кишені ключ, коли двері червоного дерева відчинилися, і на порозі постав сам господар. Я дивилася на усміхнене обличчя Томашенкаі щосили намагалася відігнати спогади про той поцілунок на тротуарі біля ресторанчика. Поцілунок виявився настільки вражаючим, що я готова була накинутися на Давида просто на вулиці.

Я повернулася до реальності й помітила, що посмішка Давида стає дедалі напруженішою в міру того, як він роздивляється людей, присутніх біля порога. Напевно, варто було попередити господаря особняка, що Маша і Сем теж приїдуть - вони виявили бажання допомогти мені влаштуватися. "Та якого біса!" - подумала я у серцях. Невже тепер мені потрібно буде питати дозволу на кожну дрібницю?

Але Давид напрочуд швидко оговтався від шоку і, усміхаючись, спустився назустріч гостям. Він був у відпрасованих штанах кольору хакі та білосніжній сорочці з закатаними рукавами. На плечах накинутий темно-синій светр із бордовим візерунком. Ідеальний чоловік і його розкішний будинок виглядали як реклама в якомусь модному журналі. Утім, враження дещо псувала порядком побита й далеко не нова "тойота" на під'їзній алеї.

Але Давид, немов не помічаючи цього дисонансу, йшов до гостей. Ось він уже зовсім поруч із Лілі, Грицем і Семеном. Ось він усміхається і простягає руку. Якийсь шум пролунав з іншого боку. Давид обернувся.

- Господи помилуй, - пробурмотіла Машка.