Розділ 6 Давид

- До таких шикарних обідів дуже просто звикнути, знаєте, - сказала Софія, повільно потягуючи колу з високої склянки. - Ви сюди всіх своїх наречених приводите?

Я усміхнувся, не збираючись відповідати на запитання. Я без жодних докорів сумління насолоджувався своїм бургером - як завжди підсмаженим і хрустким ззовні та чудово соковитим усередині. Несподівано я відчув, як по підборіддю потекла гірчиця, і перш ніж встиг щось зробити, Софія схопила серветку і витерла мені підборіддя.

- Навіщо ви це зробили? - сторопів я.

- Ну... - дфічина задумливо обвела поглядом битком набитий зал ресторанчика. - Я подумала, що якщо ви збираєтеся балотуватися, то не годиться, щоб люди бачили вас, перемазаного гірчицею.

- Взагалі-то я ще не робив заяв про свій намір боротися за посаду мера. Знаєте, я привів вас сюди саме тому, що тут роблять найкращі бургери в місті. А взагалі-то питання було не про гірчицю, і ви це зрозуміли. Тягнете час і ухиляєтеся?

Софія мовчала, і я із новим інтересом розглядав жінку, що сиділа навпроти. Поза всяким сумнівом, це дуже сильна духом особа, думав я. Вона змогла вижити, незважаючи на те, що весь світ ополчився проти неї. Я пригадав, що чоловік у досьє характеризувався як тип із художніми нахилами. І тип цей утік із дому одразу після народження третьої дитини.

Я нахилився через стіл і запитав, понизивши голос до шепоту:

- Я справді хочу знати: чому ви погоджуєтеся брати участь у цій фальсифікації та розігрувати якісь стосунки?

- Заради майбутнього моїх дітей.

- Напевно, це чесна відповідь, але все ж...

- Послухайте, Давиде, Кара озвучила цей божевільний план два тижні тому, і відтоді я тільки й роблю, що думаю про це. Я розглядала цей план і так, і сяк, під усіма можливими кутами і з різних боків. І щоразу доходила одного й того самого висновку: якщо я і мої діти протягом шести місяців гратимемо наші ролі, то плоди цієї вистави ми зможемо пожинати все життя. Найімовірніше, мені ніколи більше не випаде можливість за такий короткий термін заробити стільки грошей. Діти теж це розуміють і готові брати участь.

- А вони знають, що про виставу не можна розповідати нікому - навіть найкращим друзям? Інакше угода анулюється.

- Знають і розуміють.

- Те саме стосується і вас, Софіє.

Вона кивнула, і я, затамувавши подих, спостерігав, як її тонка ручка поправляє рудуваті локони, що обрамляють гарне обличчя з тонкими рисами. Я знав, що Софії тридцять шість, але їй важко було дати більше двадцяти дев'яти. Чиста гладенька шкіра наводила на думку про молодість і здоров'я. Софія навіть не користувалася косметикою; тільки трохи світлої помади на губах, ну і, може, туш. Ковзнувши поглядом по її витонченій фігурці, я затримався на блідо-блакитній вовняній кофтині, що застібалася на безліч ґудзичків, обтягнутих шовковою тканиною. Мені раптом спало на думку, що знадобилася б купа часу, щоб розстебнути їх усі.

- Тут ви трохи запізнилися, - сказала Софія. - Моя найкраща подруга в курсі. Її звуть Марія, і вона працює разом зі мною. Вона була у мене того вечора, коли Кара приїхала, щоб зробити цю пропозицію. Також у курсі її син Семен. І мій адвокат Діана Вовк, ви її сьогодні бачили.

- Так, мав задоволення.

- А як щодо вашого боку? Там не може бути витоку інформації?

- У курсі тільки Ярослав і Кара. Але нам рано чи пізно доведеться поставити до відома мою матір.

- Ах так, ваша мама. - Софія зітхнула. - Я про неї щось читала. Вона відіграє велику роль у суспільстві, так? І коли ви збираєтеся їй сказати?

Я знову відчув, що мені не вистачає повітря, і схопився за краватку. Маргарита Томашенко навряд чи буде в захваті, коли дізнається про наш план, це вже точно. Вона не приховувала свого глибокого розчарування власним нащадком і неодноразово давала мені зрозуміти, що мій обов'язок перед суспільством - вибрати собі гідну дружину і продовжити славний і шляхетний рід Томашенків, приживши з нею кількох нащадків.

Протягом останніх двох десятиліть я успішно звів контакти з матір'ю до мінімуму, але я не обманював себе і розумів, що вона, як і раніше, в курсі всіх подробиць мого життя. А тому дуже скоро до неї дійде інформація про те, що її єдиний син, нащадок роду Томашенків, з'являється на людях у товаристві розведеної перукарки. І тоді мені неминуче доведеться зустрітися з матір'ю, тому що вона захоче особисто висловити свою думку з приводу того, що відбувається.

Я відкашлявся і, намагаючись, щоб мій голос звучав упевнено, вимовив:

- Думаю, ми не будемо з цим поспішати. І вже точно треба почекати до того моменту, поки угода не стане доконаним фактом. Моя мати зазвичай проводить осінь і зиму у Криму тож зараз її немає в місті. Ми можемо почекати з новинами.

- Томашенко? Привіт! Як життя?

Важка долоня з розмаху опустилася мені на плече якраз у той момент, коли я укотре відкушував свій супербургер. Я підняв очі і побачив перед собою червоне і блискуче від поту обличчя Бориса Мілевского, відомого в місті лобіста. На даний момент Мілевский намагався протягнути в якийсь закон на користь азартних ігор. Коли я був заступником губернатора, мені не раз доводилося стикатися з цією людиною як по роботі, так і поза нею.

- Я чув, ти збираєшся взяти участь у щурячих перегонах і спробувати зайняти пост Москалика? Невже це правда? - з перебільшеною веселістю прогудів Мілевський. - А хто твоя чарівна супутниця? Ти мене представиш?

Мілевський вже тиснув руку Софії, і мені нічого не залишалося, як дотриматися формальностей:

- Це мій друг Софія, - сказав він.

- Дуже радий знайомству. - Борис просто променився щастям. Потім його погляд перемістився назад на мене, і він наполегливо запитав: - Ну то що з приводу виборів, Давиде? Це правда, що ти береш участь?

Я зітхнув. Мілевський стояв над нами, розставивши ноги і побрязкуючи дріб'язком у кишенях. Було зрозуміло, що він нікуди не рушить, поки не отримає відповіді. А коли отримає, негайно рознесе інформацію по всьому місту.