Розділ 4 Давид

Я запитував себе, коли саме я відчував подібне хвилювання. Мабуть, це було під час матчу за Суперкубок. Точно, мій перший і останній рік у Національній футбольній лізі як воротаря. Тоді я уперше опинився під прицілом безлічі телекамер і раптом зрозумів, що вони будуть так само - якщо не більше - нещадні, як уболівальники. Мої долоні стали вологими від страху, я забарився зайву секунду, перш ніж зробити потрібний крок, і, заклякши від жаху, відчув, як шкіряний м'яч вислизає з рук і б'ється об покриття поля а потім залітає у ворота. Ось і тепер я з подивом виявив, що долоні стали вологими. Я без кінця поправляв вузол краватки, але все ніяк не міг позбутися відчуття, що мені катастрофічно не вистачає повітря.

Кілька останніх днів я відчував болісний дискомфорт. Усе почалося з того моменту, як я усвідомив правоту Карини, якими б жорстокими не здалися її слова. Божевільний план Кари - єдина й остання для мене можливість перемогти на виборах і пройти в мерію.

Я знову занервував: тільки б не зіпсувати зустріч, не проґавити свого останнього шансу зробити цю кляту політичну кар'єру.

- Розслабся, Давиде. Найважче вже позаду. Залишилися чисті формальності, - добродушно зауважив інший мій адвокат, Ярослав.

Я хмикнув і спробував вдихнути, але кисень знову скінчився десь на половині подиху. Я нервово крутив у пальцях перову ручку і намагався зробити вигляд, що не слухаю Ярослава.

- Дозволю собі зауважити, що дамочка виявилася не промах. Принаймні, переговори вона вела з похвальною завзятістю і наполегливістю. - Адвокат підійшов до вікна й опустив жалюзі. - Оплата приватних шкіл, фонд для навчання в університеті, щомісячна допомога... та я стільки не працював із 1999-го, коли ми обговорювали з працівниками бойень питання кошерного харчування.

Я знову смикнув краватку і з незадоволенням покосився на Ярослава Валерійовича.

- Мені не подобається це зауваження, - похмуро буркнув я. - Я й так почуваюся биком, якого тягнуть на ту саму бойню. Або ослом.

- Та годі, розслабся, - усміхнувся Ярослав. - Краще скажи, ти читав відомості, зібрані нами про пані Михайлик?

- Так. Ваша скрупульозність справила на мене незабутнє враження, - змушений був визнати я.

Кара і Ярослав виконали величезну роботу, і вся біографія Софії була викладена на папері в найдрібніших подробицях. Я навіть почувався трохи ніяково: я ще не бачив цю жінку, але вже знав про неї практично все - від розміру взуття до кількості грошей на поточному рахунку.

Я з'ясував, наприклад, що Софія абсолютно здорова і не приймає жодних ліків. У неї алергія на кодеїн, і в лікарні за своє життя вона була лише тричі - тільки у зв'язку з народженням дітей. Усі пологи проходили без ускладнень. Вона скаржилася на біль у кистях, і лікар діагностував карпальний синдром - професійне захворювання перукарів і друкарок, руки яких постійно перебувають у напрузі. Звіт стоматолога порадував стислістю: лише чотири пломби. Під час і після розлучення Софія відвідувала невропатолога, який виписував їй заспокійливе, що не дивно з огляду на обставини.

У неї була заборгованість у кілька тисяч за кредитом за холодильник, але кредит за машину - "тойота" 1997 року випуску - вона виплатила повністю. За оренду будинку вона платила сім тисяч гривень на місяць і плату цю частенько затримувала. На кредитці "Віза" не було зовсім ніяких грошей.

Також я дізнався, що Софія закінчила школу у Комсомольську, а потім закінчила художній технікум для захоплених не стільки наукою, скільки мистецтвом, але з дуже пристойними балами. Потім пройшла перукарські курси і працює за цією спеціальністю. 

Розлучення сталося трохи більше трьох років тому. Колишній чоловік, Махайло Михайлик, справжня адреса невідома, винен їй п'ятдесят чотири тисячі гривень аліментів. У Софії не було приводів у поліцію і взагалі жодних порушень закону, якщо не брати до уваги штраф за непрпвильну парковку і попередження за непрацюючий сигнал повороту. Але якщо врахувати, що ці штрафи були отримані за пять років водіння, то Софія Михайлик являла собою практично зразково-показовий типаж. У її дітей також не було приводів, і вони не перебували на обліку у відділі неповнолітніх.

Послужний список Софії був абсолютно бездоганний: п'ятнадцять років роботи в одному салоні і тільки позитивні та захоплені відгуки клієнтів. У досьє також був запис про те, що раніше вона писала картини. Кара сказала, що її роботи навіть продавалися і що у Софії талант, але оскільки вона пише тільки абстрактні речі, то вони не до смаку більшості.

Батьки Софії, молодший брат і його сім'я, як і раніше, живуть у Горішніх Плавнях, але вони ніколи не були особливо близькими. Найближчою подругою Софії, якщо вірити досьє, була якась Марія, мати-одиначка, яка свого часу співала в групі рок (до теперішнього часу група розпалася).

- Здається, вони спізнюються. Напевно Софія передумала. - з надією у голосі сказав я.

Ярослав глянув на годинник:

- Вони не спізнюються, просто ще рано. І я впевнений, Софія просто мріє підписатися під нашим контрактом.

- Господи, невже я справді вплутуюся в цю авантюру? - я схопився і, намагаючись хоч якось випустити пару, штовхнув офісне крісло на коліщатках. Воно з готовністю поїхало на інший кінець кімнати.

Я попрямував до бару. Думки мої були в повному безладі. Москалик оголосив про свою відмову переобиратися на новий термін абсолютно несподівано і тим самим змішав карти багатьом політикам міста. Звичайно, йому вже виповнилося сімдесят три і на посаді він провів багато років, але гостроти розуму не втратив, і всі якось припускали, що він збирається залишатися на посаді до самої смерті. Москалик ж узяв і шокував оточення своєю відмовою від крісла мера. "Я ніколи не мріяв дослужитися до того моменту, коли мене винесуть із кабінету вперед ногами, - заявив він на прес-конференції. - Віддаю перевагу покинути свій пост зараз, поки я ще в розквіті сил. Нехай мене згадують добрим словом. Тепер виборці Полтави мають можливість заздалегідь обміркувати, за кого саме вони голосуватимуть на наступних виборах".