3.1.

У цю хвилину в кухню заглянула стажисткаі, зробивши страшні очі, прошепотіла:

- Твоя двогодинна зараз вибухне.

Я прикрила трубку долонею і швидко сказала:

- Вийми її з-під лампи. Я буду за хвилину.

- У вас є один тиждень, Софіє, - почула я зміцнілий голос завідуючої.

- Так, я розумію... - Що я зможу знайти за тиждень? - Послухайте, я хотіла вибачитися за грубість, але не могли б ви дати мені трохи більше часу?

- Тиждень. - Лариса Іванівна просто повісила слухавку, забувши раптом про конструктивну динаміку діалогу та ввічливість.

Я стояла посеред кухні. В одній руці я тримала пиріжок, від якого встигла відкусити лише кілька разів, в іншій - телефонну слухавку, а по щоках котилися сльози.

Ну ось, я дозволила слабкості й розпачу взяти над собою гору. На цілих дві хвилини. Плечі поникли, спина згорбилася, а з грудей виривалися відчайдушні ридання.

Я поклала на місце телефонну слухавку, викинула пиріжок, висякалася, вмилася і повернулася в салон.

Мене зустріла знайома хвиля запахів: шампуні, парфуми, засоби для завивки - утворювали неповторний коктейль. Стіни салону Марина наказала пофарбувати у світло-зелений колір, а музика цього сезону кликала всіх назад, до природи. Ось сьогодні, наприклад, звуки флейти змішувалися з піснями вовків. Саме так, з точки зору Марини, мав би виглядати оазис західного лісу в серці ділової частини Полтави.

Я розправила плечі й підняла підборіддя, бо на мене чекала робота і, хоч усе в моєму житті пішло шкереберть, і невідомо, чи не доведеться мені наступного тижня ночувати з дітьми в машині, клієнти чекають, що я їм усміхатимуся. І я посміхалася і щебетала, і вислуховувала чужі проблеми, і, як завжди, виснажені роботою і стресом жінки йшли задоволеними і відпочилими, не забувши записатися на наступні відвідини, бо до мене не так-то просто було потрапити без попереднього запису. Вправні майстри і душевна атмосфера - салон "Ле серк" був відомий саме цим, і в закладі Марини Фішберг не було відбою від клієнтів, незважаючи на вельми високі ціни.

Вдома було як завжди шумно. Я намгаалсь вкотре вмовити Дмитра зробити свої дорослі справа. Тому спочатку почула лише крики Сьоми, син а Машки, він певно як завжди проскочив під рукою матері й побіг уперед, кричачи на все горло, щоб одразу порадувати найкращого друга Гриця своїм приходом. 

- Обід подано! - крикнула Машкаі. - Налітайте, поки я сама все не з'їла.

Першою на поклик пішла Лілі, бліденька й тонка дівчинка-підліток з обличчям не дуже щасливої жінки. За нею слідом поспішав Дейл, невелика кошлата дворняжка.

- Привіт, Маш, - сказала дівчинка. Я краєм вуха все чула, але не могла вийти.

- Привіт, зайчику. Як твоя школа? І куди подалася мама?

Відповідь доньки було не чути. Зате питання вона поставила гучніше:

- А вегетаріанська піца є?

- Та, що знизу, - відповіла Машка.

- То де ж твоя мати? - повторила Маша.

- Ганяється за Дмитриком. Вона купила йому труси з Бетменом і тепер намагається їх вдягнути.

Мені нарешті вдалось впіймати малого шибеника. І я зайшла на кухню. 

- Будете салат? - запитала саме Лілі.

- Давай. - Машин голос звучав бадьоро: - Зробимо вигляд, що це справжня вечеря, до якої кожен долучив свій кулінарний внесок.

Слідом за мною в кухню увірвались Грць і Сьома. У приміщенні одразу стало жахливо гамірно, і мені здалося, що від гучних хлоп'ячих голосів, сміху й гавкоту Дейла, який прибіг, заходила ходуном лампа над столом. 

Дмитрик притискався щічкою до мого плеча, його руде волосся відсвічувало золотом, і виглядав він як янголятко з різдвяної листівки. Побачивши Машку, малюк пожвавився і з готовністю перебрався до неї на коліна. Потім обвив рученятами її шию і нагородив слинявим поцілунком.

- Тітонько Маті-і, - ласкаво проспівав він, і ми з Машкою, зустрівшись очима, ніжно й з розумінням посміхнулися одна одній. Серед хаосу і дитячого сміху ми прочитали в поглядах одна одної одну й ту саму думку: нам абсолютно не потрібні ніякі мужики, ми і так абсолютно щасливі.

До дев'ятої години Дмитро вже міцно спав, Я розігнала старших дітей по спальнях, а Маша помила посуд. Потім ми влаштувалися на дивані, поставивши на найближчий столик пляшку шардоне.

- Якщо я вип'ю другий келих, то залишуся в тебе ночувати разом із Сьомкою, - сказала Маша, забираючись із ногами на диван.

- Що більше народу, то веселіше, - відгукнулася я і тут же схаменулася: - Я забула тебе попередити: сюди їде Кара. Вона дзвонила і сказала, що в неї до мене термінова розмова.