2.1

- Я буду в дупі. - я нарешті повернувся до Кари. - Ти розумієш, що якщо хто-небудь виявить цю маленьку змову, то вона стане останнім цвяхом у кришку труни, в якій поховають мою політичну кар'єру? А якщо Крістина Соколова щось пронюхає?

Кара кивнула: її теж турбувала така перспектива. Саме Крістина була нашим найнебезпечнішим ворогом.

- Я сама вестиму всі переговори з представниками засобів масової інформації і присягаюся, журналісти зроблять усе, щоб утримати Крісті на короткому повідку.

- Сумніваюся, що це кому-небудь вдасться! Та ця зараза переїде будь-кого, хто спробує перешкодити їй видати чергову сенсацію для "Поділ в курсі"!

Кара не раз була гостею на недільній програмі, що її вела Крісті, і чудово знала про патологічну ненависть журналістки до мене, а також знала, що ненависть ця виросла з любові. Кара навіть не могла звинувачувати Соколову за те, що та регулярно отруювала мені життя: я на людях відкинув її, виявивши непристойний інтерес до іншої жінки, - кому таке сподобається?

- Дава, але, погодься, ти обійшовся з нею як справжній негідник, - сказала Кара.

- Може, і так. Але час для вибачень давно минув.

- Що ж, ми впораємося з Крісті. У нас просто немає іншого виходу, - заявила Кара. - Щодо решти, вони охоче купляться на запропоновану казку. А якщо тобі захочеться обмежити інформацію, так ти завжди зможеш сказати, що Софі та її діти не хочуть

робити їхнє сімейне життя надбанням гласності.

- Діти? - Очі у мене округлилися, а в голосі пролунав непідробний переляк. - Ця твоя жінка здається разом із дітьми?

Кара знизала плечима і зручніше влаштувалася в кріслі, готуючись продовжити нелегку розмову. 

- У Софії троє чудових дітей. Наймиліший, звісно, малюк. Його звуть Дмитрик, і він такий...

- Припини! - я знову сміявся, але тепер це був гіркий сміх людини, яка побачила під ногами прірву замість очікуваної стежки. - Слухай, Карино, я зовсім не проти стати міським головою, але я не можу для цього брати в оренду дітей. Так не можна! Це ж ненормально!

Кара помахала в повітрі пальцем з ідеально нафарбованим нігтем:

- Ти просто не хочеш подумати як слід, Давиде. Ну-ка постав себе на місце виборців. Люди повірять, що ти справді змінився, тільки якщо у твоєму житті відбудуться справді радикальні зміни. А що може бути радикальнішим, ніж заручини з розлученою перукаркою, у якої троє дітей? Якщо ти проведеш свою партію без зривів, то все вийде. Це ідеальний план.

- Я так не думаю. - я поклав руки в кишені й подивився на Кару з-під лоба. - Хіба ти мене недостатньо добре знаєш, щоб пропонувати таку авантюру? Зрештою, ми разом уже двадцять років. Чотири кампанії...

- Ось про це я й кажу! - різко перебила мене Кара. Вона явно вирішила йти ва-банк: - Я знаю тебе досить довго. Я не просто твій консультант, а й друг, і можу ризикнути і сказати тобі в очі всю правду. А правда, мій друже, полягає в тому, що майбутня кампанія - це твій останній шанс зробити серйозну політичну кар'єру. Те, що Андрій Потапенко вирішив раптом не виставляти свою кандидатуру, - це подарунок небес. І якщо ти не пройдеш у міськраду  зараз, якщо ти провалиш цю виборчу кампанію - ти ніколи не станеш мером.

- Це лише один із можливих сценаріїв.

- Це твій останній шанс, Дава. - Кара встала, наблизилася до мене і дружньо погладила мене по плечу. - Минуло чотири роки відтоді, як закінчився твій термін на посаді помічника губернатора... І два роки - від того скандалу, який влаштувала Крісті. Пам'ятаєш, що тоді було? Виборці вирішили, що ти сексист і взагалі повний кретин, вони кричали, що такій людині не місце у владі.

Я поморщився, але Кара рішуче продовжила:

- Ми провели купу соціологічних опитувань, зібрали думки різних вікових і соціальних груп, і всі вони говорять практично одне й те саме: виборці хотіли б підтримати тебе, але вони не можуть забути про твою погану репутацію. У їхніх очах ти, як і раніше, гравець та любитель слабкої статі. Особливо сказане стосується жіночої частини електорату. І саме ця перешкода закриває тобі шлях до перемоги. Все інше в тебе є! І гроші будуть, і спонсори охоче виділять гроші на твою кампанію. Нам знадобиться три мільйони; кошти вже почали надходити, і я впевнена, що й далі проблем із фінансуванням не буде. Але якщо хочеш знати мою думку: навіть у Коломойського не вистачить грошей, щоб пропхати тебе в міськраду, якщо люди не повірять, що ти змінився, і не підуть голосувати за тебе!

Я хмурився і тільки що не шипів від відрази й невдоволення. Кара знала, що не вона викликає настільки негативні емоції, а моя власна совість, а тому продовжила:

- Ти маєш показати виборцям, що ти став іншим, що ти вже не той засранець, який два роки тому безсоромно роздивлявся зад дами, що виступала на з'їзді вчителів. Люди мають повірити, що в тебе з'явилися нові перспективи, нові стимули, як-от кохання і сім'я, і тепер ти зможеш краще представляти інтереси жителів міста. - Кара зробила паузу і, переконавшись, що я уважно слухаю і вже не виглядаю таким роздратованим, продовжила: - Така стратегія у виборчій кампанії видається дуже багатообіцяючою. Крім того, стався до цього питання так, як воно на те заслуговує: це всього лише ділова угода. За допомогою такої тактики ми зможемо за короткий проміжок часу привести твоє особисте життя в той стан, коли воно не викликатиме обурення у широкої публіки.

- Допоможи мені, Господи, - пробурмотів я.

- Давай домовимося так, - невблаганно гнула своє Кара, - Софія Михайлик та її діти протягом шести місяців перебуватимуть поблизу від тебе, потім, після виборів, ви тихо й по-дружньому розлучитеся, і ми попросимо пресу не надто напирати на цю обставину, пославшись на право кожного на особисте життя. Попросимо не травмувати дитячу психіку і таке інше. Ніхто не постраждає, я гарантую.

- А чому ти так упевнена, що вона нікому не проговориться?

- А ми напишемо невеликий додаток до нашого договору. Якщо вона проговориться, їй доведеться повернути гроші, а вони їй дуже, дуже потрібні. Повір, я знаю, про що говорю.