Розділ 2

Школа була порожня. На коридорі нікого не було. Софія просто йшла, не знаючи куди й навіщо, і тут на зустріч їй іде Данило.                                                — А куди це ми зібрались? — Запитав хлопець з усмішкою на обличчі.                                                     — А навіщо тобі це? — Здивовано запитала Софія. — Як навіщо? Ти зіпсувала мою улюблену сорочку й тепер мені за неї дещо винна — Відповів Данило, повільно наближаючись до дівчини.                         — Що я тобі винна? Нову сорочку? — Нічого не розуміла Софія.                                                                 — Набагато більше ніж сорочку.                       Хлопець став наближатися до дівчини ще ближче. Софія стала здавати кроки назад і врізалась в холодну стіну. Дівчину стала тривожити поведінка Данила, але вибиратись їй не хотілося. Хлопець притиснув Софію до стіни й став дивитися в її очі. Потім він міцно стиснув її підборіддя і впився в її губи. Це було класно. Софія завмерла на місці з бажанням, щоб він не зупинявся. Поцілунок був наповнений пристрастю і коханням. Дівчина ним оп'яніла. Данило з Софією продовжували пристрасно цілувалися, як раптом на фоні пролунав гучний звук будильника.Софія розплющила очі в себе в ліжку. Те, що це був сон, вона не одразу зрозуміла. А чому їй приснився Данило, вона ніяк зрозуміти не могла. Думати про це було не так багато часу. Пора вставати до школи. Софія неохоче піднялася з ліжка й почала збиратися. Зовнішніх змін вона ніяких робити не стала, все так як і було. Біла сорочка, спідниця в клітку, білі кросівки й високий хвіст. На сніданок у неї була яєчня з чаєм. Смачно поснідавши й попрощавшись з батьками, Софія зібралась до школи. На дворі була чудова тепла погода, тому вона вирішила добиратися до школи пішки. Часу було достатньо й поспішати було нікуди. Ввімкнувши музику, Софія стала насолоджуватися теплим сонячним ранком. У школі її зустріла Карина. Вдвох вони попрямували до класу. У класі Софію зустріли не дуже приязно. — О, дивіться! Наша ненаглядна прийшла! — Вигукнув один із однокласників.                                 — А де нова сорочка для Дані?! — Вигукнув другий з однокласників.                                                              — Ходімо, не звертай на них увагу. Вони придурки — Сказала дівчині Карина.                                     Софія не розуміла за, що вони з нею так. Цей інцидент із сорочкою був випадковим, вона не хотіла нікому зробити неприємно. Але нажаль цього нікому не зрозуміти. Софія сиділа, втупивши носа в телефон. У клас зайшов Данило зі своєю компанією. У нього в руках була пляшка кока коли. Неочікувано для всіх і для самої дівчини, хлопець вилив її Софії на голову перед усім класом.                                                                                — Ти, що геть уже зовсім?! — Зойкнувши крикнула вона.                                                                                    — Ой! Я не хотів. Вибачте мене, будь ласка — Сказав Данило і єхидно посміхнувся.                       — А, що ти хотів?! — Крикнула на нього Софія та Вибігла з класу.                                                       Дівчина забігла в туалет, а за нею Карина. Софія хутко стала мити голову під краном. У неї в житті було всяке, але такого жорсткого ставлення ще не було. Вона хотіла плакати, але стрималась тому, що була не одна. Від Данила цього ніхто не очікував, навіть Карина була шокована. Софія завершувала мити голову. На годиннику залишилась одна хвилина до уроку. Подруги запізнилися.                                                                      — Добрий день, вибачте будь ласка за запізнення — Перепросили вони, зайшовши до класу.               — Сідайте. На наступний раз прошу приходити вчасно — Суворо відповіла вчителька.                Дівчата швиденько попрямували до свого місця.                                                                                               — Софіє, ану зачекай хвилинку — Раптом звернулася вчителька до дівчини.                               — Так, Мирославо Степанівно — Відповіла Софія і зупинилася.                                                                         — Чому це в тебе голова мокра? — Здивовано запитала вчителька та підняла ліву брову вверх.  — Таа.. Щось стало погано й вирішила освіжитися — Невпевнено відповіла Софія.                              Клас одразу ж почав реготати від чого дівчині стало не зручно ще більше.                                          — Так, ану досить! — Крикнула Мирослава Степанівна й ударила рукою по столу — А зараз, як ти себе почуваєш?                                                           — Зараз чудово — Відповіла Софія та невпевнено посміхнулася.                                                              Клас знову став гучно сміятися, що роздратувало вчительку ще дужче.                                                      — Що смішного в тому, що людині стало зле?! А якщо з вами таке станеться і з вас так само почнуть сміятися?! Що ви будете робити?!                 Після цього з дівчини ніхто не сміявся. Але коли урок закінчився все стало продовжуватися. У Софії спочатку відібрали щоденник, вона його повернула. Потім у неї відібрали телефон, а от його повернути вона не змогла. Самим найобразливішим було те, що його не просто відібрали, а те що з ним робили що заманеться. Знімали дівчину на відео, фотографували її і так далі. Але це ще квіточки. Вони дібралися до переписок Софії. Вони з Кариною намагалися повернути телефон, але все було марно.                      — Ану досить! — Втрутився раптом незнайомий Софії хлопець — Поверни дівчині негайно телефон!                                                                             — Що ти сказав?                                                               — Негайно повернув дівчині телефон! — Ще серйозніше звернувся незнайомець до головного кривдника.                                                                         — Ого-го! А що це ти одразу за неї так заступаєшся? Закохався? — Став підколювати він його.                                                                                     — Тобі не достатньо того, що я сказав?               Після цих слів незнайомець ударив кривдника та розбив йому ніс. Його друзі хотіли накинутися на нього, але кривдник їх зупинив.                                       — Нехай живе, потім ще з ним поговоримо — Ска він своїм друзям.                                       Незнайомець повернув Софії телефон. На        ньому була відкрита переписка з мамою. Кривдники ввели повідомлення "Ти дурепа", якби незнайомець не втрутився, його було б надіслано  — Дякую тобі — Подякувала йому Софія.                — Та нема за що — Махнув рукою незнайомець — Доречі я Льоша. А ти мабуть Софія?                             — Так, я Софія — Відповіла дівчина та посміхнулася.                                                                   — З тобою все добре?                                                     — Так.                                                                                 Так Софія знайшла собі ще одного друга. Не  просто друга, а захист.                                                  — Льоша мене дуже здивував. Він ніколи ні за кого, крім себе не заступався — Розповідала Софії Карина, йдучи з нею до їдальні.                                     — Тобто... Я перша за кого він заступився? — Здивувалась Софія.                                                         — Ага. Може ти йому сподобалось?                           — Ні, цього не може бути — Стала заперечувати Софія, почервонівши.                                                     — А чому ти одразу засоромилася? Може бути й таке.                                                                                     — Я не соромлюся. Як я можу комусь сподобатись, коли я тільки вчора почала сюди ходити?                                                                                 — Повір, в житті може бути все.                                   — Привіт, дівчата! — Вигукнув Льоша здалеку.       — Привіт — Привіталися подруги.                                 — Непроти разом  сісти за один столик?                                                                                                                   — Ну давай — Погодилась Карина, і вони сіли разом у трьох.                                                             Друзі сиділи й гарненько про все говорили. Софії було цікаво з новим другом, а Карину все ніяк не покидала думка, чому Льоша втрутився. Мовчати вона не стала й усе ж запитала.                                        — А чому ти вирішив заступитися за Софію?       — Як чому? Тому, що стало шкода, ііі...Тим більше вони з неї так знущалися, що я не зміг стояти осторонь.                                                                            — Ааа, зрозуміло.                                                    Карина помічала, що Софія подобалась хлопцю. На "Просто стало шкода" це було не схоже. Таких випадків було багато, і ні разу Льоша не приходив нікому на допомогу. Поки Карина з Олексієм,  щось говорили до Софії, її увагу привернула не дуже приємна картина. Її кривдник, підкатував до, якоїсь дівчини. В Софії стали з'являтися дивні відчуття: Їй було боляче, що він до цієї дівчини ставиться лагідно, а до неї ні. Вона хотіла бути на її місці, і те що він до неї так ставився її дратувало. Цим кривдником є Данило. Чому в неї були такі відчуття вона не знала.                                                  — Софіє, ти чого? — Озвалася до дівчини Карина, після чого вона здригнулася.                                       — Та нічого. Просто задумалася — Сказала Софія, заховавши волосся за вухо.                                       Цю дівчину звали Ліза. Дані вона подобалась давненько, і вона до нього було не байдужа. Дівчина йому подобалась тим, що вона така, як він. Гарна, крута, популярна й багата. Софії до неї було далеко. А, що вона? Тупа, не гарна, не популярна, носить один той самий одяг і не фарбується.  Такі дівчата в Дані не в уподобаннях. Йому подобаються квіточки.   Після побаченого в Софії зник настрій на цілий день. Усі питати чому вона така сумна, але все було марно. Дівчина нікому нічого не розповідала. Вони усім казала, що все добре, але по ній було видно, що не все. Цілу ніч вона думала лише про Данила, і про ту дівчину до, якої він загравав. Їй ніяк було не зрозуміло чому її це так хвилює. Хвилює настільки, що її настрій навіть не змогли підняли танці. Невже він їй подобається? Та ні цього не може бути. Як їй може сподобатися цей хворий на голову ідіот? Тим більше, коли він до неї так ставиться. Отож, ніяк. Софія все ж викинула ці нав'язливі думки з голови та заснула.