Розділ 1

— Знайомтесь, це наша нова учениця Софія — Постала Надія Сергіївна з новенькою перед усім класом.                                                                               — Привіт усім. Мене звуть Софія — Представилась новенька, розпливаючись у широкій посмішці з брекетами.                                                                   Клас став, щось між собою тихенько щебетати та сміятися.                                                                            — Ну, як тобі наш клас? — Запитала класна керівничка дівчину.                                                         — Чудовий, мені подобається — Відповіла новенька, невпевнено посміхаючись.                       — Це дуже добре. Не звертай увагу на придуркуватість, наші учні є такі.                              На першому уроці, клас частенько на неї задивлявся і, щось тихенько посміюючись між собою шепотів. Дівчина розуміла, що це реакція на неї. Що в ній такого смішного їй було невідомо. Нав'язливі думки швидко зникли, коли вона помітила в компанії хлопців одного привабливого красеня. Він був немов принц. Темне волосся, голубі очі, солодка посмішка й бліде обличчя. Красень відчув її погляд на собі й повернувся до неї, а за ним і інші хлопці компанії. Софія одразу ж відвернула погляд, трохи засоромившись. Компанія стала, щось між собою шепотіти й посміюватись. Після цього дівчина більшене повертала очей в їхню сторону. І так пройшов цілий урок. На перерві до Софії підійшла білявка середнього росту.                                                            — Привіт, мене звуть Карина. А тебе як? — Представилася незнайомка.                                        — А мене Софія.                                                               — Дуже приємно. Не проти дружби?                           — Ні, звичайно не проти.                                                — От і чудово. Біля мене є вільне місце, може сядеш зі мною?                                                                 — Я не проти.                                                                 Нові подружки розповідали один одному про себе, а потім Карина запропонувала дівчині прогулятися школою. Дівчата ходили по коридору й продовжували говорити між собою. Аж тут навпроти них пройшла та ж сама компанія, на яку Софія задивлялася. Карина одразу ж впала в ступор, як її побачила.                                                     — Хто вони? Ти їх знаєш? — Запитала Софія одноклассницю.                                                               — Так, звичайно знаю. Це самі круті хлопці цієї школи — Захоплено відповіла Карина.                     — Тобі хтось із них подобається?                                — Так. Мені дуже подобається Даня. Денис теж нічого такий, але Данило кращий.                               — А хто з них Даня, а хто Денис? — З цікавістю запитала Софія.                                                               — Денис це той, що такий світленький, всиньому світшоті і з ланцюжком на шиї. А Данило це той, що самий високий, такий блідий і в темних окулярах .                                                                            У Карини світилися очі, коли вона про них розповідала.                                                                     — Зрозуміло — Відповіла Софія з маленькою цікавістю на обличчі.                                                      — Може ти їх сьогодні бачила?                                   — Так, бачила.                                                                   — Скажи вони красунчики?                                          — Так. Особливо Даня.                                                  — Ооо, Данило ще той красунчик.                           До уроку залишилося п'ять хвилин, і дівчата не поспішаючи стали повертатися до класу. Карина, щось Софії розповідала, а вона її не чула. З її голови не виходив Данило. Вона не могла забути його милу посмішку і його прекрасні очі. Аж раптом заходячи в клас дівчина в когось врізалася.                                                                          — Ти, що взагалі осліпла?! Дивися куди лізеш! — Став кричати голос постраждалого.                          — Вибач, будь ласка. Я не хотіла — Перепросила Софія і підняла очі на жертву.                               Коли вона поглянула на постраждалого, оторопіла на місці. Постраждалим виявився той самий Данило. У хлопця була пляшка кока коли.Коли Софія у нього врізалася, він пролив її  собі на сорочку.                                                                               — Що ти наробила?! Це була моя улюблена сорочка?! — Кричав він, витираючи пляму серветками.                                                                       — Я правда не хотіла — Оправдовувалася Софія.                                                                                                   — А, що ти хотіла?!                                                     Клас ледве не падав від реготу. Їм не стільки було смішно з Данила, як з неуважної Софії. Та й взагалі дівчина здавалася їм, якоюсь не такою. Одягалася дивно, постійно посміхалася й багато тупила. Софія почувала себе винною у цій ситуації, і вирішила свою вину якось загладити.                                                                                                                     — Хочеш, я тобі куплю таку саму? — Запропонувала хлопцю вона.                                       — Ти, купеш мені таку саму?! Ти хоч знаєш скільки ця сорочка коштує?!                                                   Клас зареготав з дівчини ще більше. Софії було дуже прикро за цю ситуацію. Вона не знала, що робити й просто стояла, опустивши голову.             — Ти нічого не зможеш зробити. Пішли і не звертай на них уваги — Сказала Карина взявши Софію за руку.                                                       Дівчата сіли за свою парту і просто стежили за тим, як клас дико сміявся і, як друзі допомагали Дані закрити пляму. Софії було дуже прикро, адже вона справді не хотіла, щоб так вийшло.                      — Не засмучуйся ти, наш клас є такий. Їм просто потрібно до тебе звикнути. Я теж тут новенька, і теж це пережила. Тому не бери дурного до голови і не звертай на них уваги — Заспокоювала Софію Карина.                                                                       Нехай було б навіть так, але вона нашкодила не просто комусь там, а самому Данилові. Чому ставлення хлопця для неї було важливим, вона не знала. Крім того, це був перший день Софії в новій школі, і раптове погане до неї ставлення їй було неприємним. Додому вона теж прийшла засмученою.                                                                         — Доню, у тебе все добре в школі? — Стала хвилюватися мама.                                                        — Так, все добре мамо — Відповіла Софія.              —  Ти ж знаєш, що я хвилююся за тебе. Точно все добре?                                                                                 — Точно — Знову відповіла Софія і натягнула посмішку.                                                                           — Тоді це добре. Сідай за стіл, я приготувала твої улюблені оладки — Сказала посміхаючись мама.    Сумувати дівчині довелося не довго. Після солодких оладок з джемом та гарячим чаєм, Софія одразу ж зібралася на танці. Без танців дівчина життя не уявляла. Вони піднімали їй настрій та робили її впевненою в собі. Крім того вона з дитинства дуже сильно любила танцювати. По дорозі до потрібного їй місця, вона швидко забула, що було в школі. Перед початком занять, її було не впізнати. Пряме розпущене волосся, легкий макіяж, чорний топ, чорна коротка спідниця, чорні кросівки. А коли вона стала танцювати, вона була зовсім не схожа на ту Софію, яка була в школі. В школі вона поводила себе незграбно й немов дурепа. А зараз в танцювальній залі перед дзеркалом їй не було рівних. Вона рухалася спритно й дуже ритмічно. Красиві рухи, жіночне тіло та ідеальний наряд підкреслювали її красу. Данилові така красуня запала б. Повернулася дівчина додому з хорошим настроєм і ніхто його зіпсувати вже не зміг.