Лілі - 04. Хто фарбує листочки?

Маленька білочка Лілі все ніяк не могла збагнути: як це так — листочки спершу падають додолу, а потім, через певний час, знову з’являються на дереві? І ще одне її дуже бентежило — хто той художник, що фарбує листочки?

— Невже у нього так мало фарб? — замислилась Лілі. — Чому б не зробити листочки блакитними? Або рожевими?

Вона поглянула вгору — на височезну яблуню. Потім на землю. Потім знову на яблуню.

— Так дивно, — подумала вона — Опадають лише жовті та руді листочки. А зелені — ні. Чому саме так?

Лілі на мить затихла… і раптом похолола:

— Я ж теж руда… А раптом і я скоро впаду?

Вона насторожено озирнулася.

— Треба терміново стати зеленою! Хай художник і мене перефарбує!

Білочка уважно вдивлялася у верхівки дерев, шукаючи хоч когось із пензликом чи баночкою фарби. На гілках сиділи жучки й комашки, але жоден не мав при собі ані пензлика, ані палітри.

— А якщо жучки, як дракони з казок? — припустила вона — Тільки замість вогню вони дихають фарбою!

Лілі замислилась ще глибше:

— А потім, якщо листочку не подобається його окрас — він злітає з дерева, як літак. От якби листочки були рожеві — вони б точно залишалися на гілках! Їм би подобався такий образ!

Час минав. Дерева поступово втрачали своє вбрання. Згодом на яблуні не лишилося жодного листочка.

— Ех, жучки-жучки… — зітхнула Лілі.

Та саме в ту мить на її лапку впало щось прохолодне. Маленьке, ніжне і… чарівне. Воно вмить зникло, розтанувши від теплоти.

— Куди поділася ця краса? — здивувалась Лілі.