Як вовк хотів куркою стати

Хочете — вірте, а хочете — ні, та був у вовка один момент, коли він хотів стати птахом. Та якщо казати докладніше, то сіроманець хотів навчитися літати. А через те, що літають лише птахи, йому схотілося стати птахом. Бо ж, за логікою, літаком чи гвинтокрилом йому не стати. А птахом — без проблем. Принаймні так вважав сам вовк.

Тож гуляв він лісом-полем у пошуку якоїсь птиці та й надибав курку.

— Ей, курко, навчи мене літати, — зненацька бовкнув вовк курці, що та аж підскочила та закудкудакала.

— Та я б сама ще в когось повчилася! — відповіла курочка.

— Ну то давай разом вчитися. Кажуть, якщо когось навчаєш, то й сам розумнішим стаєш.

Хоч курка не дуже того хотіла, та все ж таки погодилася.

— Ну добре, навчу, що сама вмію. Але якщо ти хочеш, щоб курка тебе навчала, то тобі доведеться самому стати куркою.

Погодився вовк, адже дуже хотів політати над землею.

Тож зібралася курка з думками та й наказала вовку все повторювати за нею. Пішла вона до хліва, і вовк слідом. Поклювала зернятко, і вовк поклював. Пощипала травичку, і вовк потіпав. Попила водички, і вовк попив. Погребла лапками землю, і вовк погріб. По кудкудакала, і вовк по кудкудакав.

А коли стемніло і курка втомилася, то пішла вона до хліва, і вовк пішов слідом. Сіла у своє гніздо, і вовк присів поряд. Напружилася та й знесла яєчко...

Ось тоді сіроманець й зрозумів, що не вовча то справа яйця нести. Неквапливо схопив він ту курочку та й поволок до лісу з думкою, що все ж таки краще бути тим, ким він є, аніж гадити де попало.

2025 рік