Зайчик та обійми

Одного сонячного дня, засмучений маленький зайчик гуляв лісом. Все йому було не так і все йому було не те. Побачив його їжачок, та й питає:

— Зайчику, чому ти такий сумний?

А той йому у відповідь.

— Тато моркву збирає, матуся капусту чистить. А я ж такий маленький і мені хочеться уваги. А ще, дуже не вистачає ніжності та обіймів.

— Чого-чого, а от обійми я тобі залюбки подарую. Можливо, це хоч якось підбадьорить тебе.

У вухастого аж вуха закрутилися. Зрадів він турботі їжачка. Та коли обійняв його, то відразу ж відскочив назад.

— Вибачте, але ви дуже колючий, — розчаровано мовив вухастий та й пішов далі, ледве перебираючи лапками.

Коли назустріч йому черепаха. Побачила вона сумне обличчя зайченяти, та й вирішила поцікавитися.

— Чом ти такий засмучений? Невже біда якась трапилася?

— Біда, тітонько черепахо, — пробуркотіло зайчатко, ледь стримуючи сльози на очах, — тато та матуся заклопотані усілякими справами, а мені не вистачає уваги.

— То давай обіймімося! Можливо, тобі стане краще.

Зрадів вухастий, обійняв стару, а потім:

— Вибачте, та ваші обійми дуже тверді!

Відпустило зайченя черепаху та й пішло собі далі. Коли назустріч йому равлик.

— Що з тобою, вухань? Чому ти такий засмучений?

— Ех, — видихнув зайчик, — зовсім нікого обійняти.

— Що зовсім, зовсім? — запитав равлик.

— Зовсім, зовсім, зовсім! — відповіло зайченя, розводячи лапками.

— Ну то давай обнімімося! Я хоч і маленький, та обіймаю ду-у-уже міцно.

Погодився вухань, та й спробував обійняти равлика. А потім...

— Вибачте, та ви дуже липкі.

Знову засумувало зайченя. Коли назустріч йому велика-велика змія.

— Що з тобою, зайчику? — поцікавилася вона.

— Сумно мені! — відповіло зайчисько. — Обійняти нікого. Їжачка обійми колючі, у черепахи — тверді. А у равлика — взагалі липкі.

— Ну то обійми мене! — зашипіла змія. — Я он дуже м’яка. Мої обійми потішать тебе.

Зраділо зайчисько та й обійняло змію. Обійми змії і дійсно були м’якими. Не липкі, не тверді та без колючок. Але вони були холодними та з кожною секундою ставали тугішими.

— Мені не подобається, — мовив зайчик, намагаючись відірватися з обійм змії.

— Тихіш-ш-ше, зайчику! — зашипіла змія, обвиваючи його все міцніше і міцніше. — Все буде добре!

Але зайчику не подобалися обійми змії, і він почав кликати про допомогу. На щастя, зайчика почули його батьки та вмить прибігли на порятунок.

І хоч змію відігнали, а зайчик був у безпеці, він запам’ятав цей урок на все життя: не все, що на перший погляд здається безпечним, має добрі наміри.

2025 рік