Тихо у лісі ...

       Тихо - тихо у ранішньому лісі… Ні шелесне, ні затріскотить… Сплять усі.. Натомилися за ніч… Стара сива сова дрімає на дубі : всі очі видивилася, поки здобич вловила на вечерю. Рудохвоста хитрунка – лисиця згорнулася калачиком у затишній норі, підібгавши під себе лапки. «Ніг» не чує бідолашна: вздовж і впоперек прочесала лісові хащі в пошуках поживи, та так голодна і заснула.  А полохливий зайчик теж заснув під ранок у своїй хатинці-нірці. Так втомився, сердешний, ганяти лісом, аби лиска не вхопила. Кабан – кликан зарився у купі хмизу. Рохкає, мов дід хропе. Сняться йому молоді жолуді та соковиті корінці. Вовчисько- сіромаха теж дриху дає. Сірий кострубатий живіт, що ледь до хребта не прилип, здувається із кожним подихом. Бачить свої вовчі сни братик: як шукає серед поля чиєсь вгодоване телятко чи ягнятко… А то сниться йому, як з лискою- кумою на лови ходили. Та з нею хіба то лови! Все, знай, обхитрує кУма. Щораз його у дурні пошиє, а сама : і здобич забере, і сухою із води вийде, - все, як у казках пишуть.

       А ген за кущем дикої ожини, у найнепрохідніших хащах лісового царства зімкнув очі пан-ведмідь. Цей кошлатий велетень ледь помістився у просторий з вигляду барліг. Хропе - сопе клешоногий, аж кущі трясуться. Наївшись досхочу солодких ягід, він міцно заснув. А сниться що йому? Запашний терпкий мед, яким прямо лапою ласує з діжки; смачна, аж ой-ой яка, малина, суниці, лохина. Уві сні ведмідь посміхається, крутиться з боку на бік, чеше скуйовджене черево.

    Тим часом сонечко поволі підіймається, пестячи теплим ранішнім промінням усе довкола. Ще не заводили своїх пісень птахи… Аж раптом: «Іване, Іване! Подивись якого я красеня знайшла!», - кричить хтось, біжучи стрімголов крізь хащі з величезним «білим» у руці, немов зі знаменом.

       А було так тихо у лісі…