РОЗДІЛ 69 Багатолика гра

Східний фронт, місто Зворж,

Генеральний штаб Збройних Сил Великославії

Підземний штаб сьогодні особливо багатолюдний. Окрім ротації військ, у цей день проходила вирішальна зустріч, яка мала визначити подальшу долю колись непереможної країни Великославії.

У головному кабінеті, під яскравим світлом штучних ламп і шумно працюючою вентиляцією, зібралися офіцери вищих звань: генерали, полковники, підполковники та майори. Вони, сидячи за довгим і вузьким столом, пили прохолодну воду і, затамувавши подих, чекали найголовнішої новини з вуст генерала Бадера Мессароша.

— Від імені головнокомандувача Великої армії нашого народу хочу вам повідомити… — нарешті заговорив він і обвів проникливим поглядом кожного із п'ятнадцяти присутніх командирів. - Капітуляції не буде!

Хтось полегшено видихнув. Хтось тріумфально вдарив долонею по столу. Хтось потис руку сидячому поруч. Кожен по-своєму висловив радість від того, що їм дозволили боротися.

Бадер спостерігав за цією реакцією й відчував, як усередині вібрує гордість та смуток. Він захоплювався тим, що бачив таку самовіддачу й доблесть серед тих, з ким боровся пліч-о-пліч. І засмучувався від того, що вважав себе негідним їх.

Генерал не заслуговує на те, щоб носити свої нагороди. Його не повинні шанувати. Він не той, кого можна поважати. Все це залишилося у минулому. Все його життя, роки наполегливої ​​роботи та жертовності перекреслені. Одного дня. Однією провиною.

— Тепер про справу, - прокинувся він від роздумів і знову привернув до себе погляди присутніх. — Розвідка донесла, що комітаджі займуть Велич до завтрашнього дня. Все, як ми передбачали. Полковнику Лаксину, ми чекаємо на вашу доповідь.

Мессарош сів у своє крісло по центру й вичікувально подивився на літнього інженера та видатного експерта з вибухотехніки. Полковник підвівся зі свого місця, кашлянув і заговорив, лише зрідка дивлячись у записи.

— Мінування всіх об'єктів пройшло без перешкод. Вісімсот двадцять кілограмів С-4 розмістили під стіни будівель ратуші, поліції, головної лікарні та госпіталю, а також у готелях «Король», «Велич-плаза» та «Національ». Ініціація вибуху відбудеться за допомогою детонаторів другого дня після заселення комітаджів, тобто одинадцятого жовтня. Перший вибух заплановано на дванадцять нуль п'ять. Наступні шість – через кожні дві хвилини.

Мессарош задоволено кивнув головою, і інженер повернувся на місце.

— Алере, що з диверсією? — звернувся він до наступного офіцера.

Довготелесий майор розвідки піднявся на ноги:

— Головний водопровід буде пошкоджено дев'ятого жовтня о дев'ятнадцятій годині, щоб за два дні до вибухів вода витекла з труб по всьому місту.

— Чудово. Хто завдасть шкоди?

— Сьомий загін під командуванням лейтенанта Пакоша.

За тридцять хвилин збори закінчилися, і офіцери покинули кабінет. Генерал Месарош стомлено відкинувся на спинку крісла й заплющив очі.

Хвилина спокою була перервана стукотом у двері. На порозі з'явився його син - старший лейтенант Клаус Мессарош.

— Викликали, генерале? — насторожено спитав він.

— Так, заходь, Клаусе, - похмуро запросив його Бадер. — І щільніше зачини за собою двері.

Генерал потер червоні від утоми очі та махнув синові, щоб той підійшов ближче.

— Мені сьогодні передали нове послання.

Клаус напружився. Він присунув стілець до крісла батька й сів на нього.

— Той самий зв'язковий? — ухильно спитав він. - З того боку?

Генерал стиснув щелепи:

— З якого боку — невідомо, сину.

— Однак ту інформацію, яку він нам повідомляв, полегшувала завдання з оборони, — зауважив лейтенант.

— Ти правий. Але те, звідки він бере цю інформацію та як йому вдається непомітно передати її нам, змушує засумніватися в його доброчесних намірах.

Бадер схилився до нижньої скриньки столу з панеллю кнопок. Швидко ввів шестизначний пароль і, коли пролунало легке клацання, відкрив його. Він дістав невеликий скруток, загорнутий у крафтовий папір.

Швидко розгорнувши пакунок, генерал струснув його над столом, заваленим паперами. Тут же випав плоский предмет: три сантиметри завдовжки й два завширшки. Клаус одразу розпізнав у ньому флешку.

Генерал повернувся до ноутбука, завбачливо заблокував усі вікна та відкрив запасний обліковий запис без будь-яких даних. Він вставив карту пам'яті у спеціальний роз'єм. На екрані відразу завантажилася папка, в якій опинився лише один файл. Відеофайл.

Клаус передчував лихо й насторожено потер підборіддя.

«Треба б поголитися», — майнула думка, намагаючись відволікти його та втихомирити пульс, який занадто розійшовся.

Бадер натиснув на файл і відкрив його, знову дивлячись на видовище, яке вчора мало не вбило його, спричинивши серцевий напад.

Інтуїція ніколи не підводила генерала. Вона допомогла йому злетіти кар'єрними сходами й приймати надважливі рішення. Він помилився лише раз у своєму житті. В особистому. І тепер ця давня помилка дається взнаки, погрожуючи перекреслити всі лінії його життя.

Передчуття лиха виправдалося. Адже зараз, сидячи зі своїм старшим сином в одному з головних кабінетів генерального штабу, Бадер Мессарош дивився на свою дочку Вів'єн, яка танцювала серед комітаджів, в обіймах одного з найголовніших ворогів цієї частини світу.

Його дочка танцювала із Чорним Полковником.

***

Теперішній час

Я міркувала про свою долю й повільно ходила периметром камери. Ланцюг тужливо волочився слідом, видаючи вже звичний дзвін і скрегіт по кам'яній підлозі.

Існують різні стадії прийняття. На перших двох ти ще борешся, намагаєшся знайти вихід. Але на останній ти смиренно приймаєш всю гидоту й біль, навіть не намагаєшся вижити, а просто віддаєшся течії та чекаєш.

Саме це відбувається зі мною.

Я блукала витоптаними стежках кам'яної оселі й роздумувала: яку подію в моєму теперішньому можна назвати найгіршою?