РОЗДІЛ 60 Ін'єкція «Апокаліпсис»

Панічні думки наповнили свідомість. Я намагався їх розігнати, але не міг переключитися ні на що інше, окрім синіх очей, які від жаху збільшились у тричі. Їй дуже страшно. Вона тремтіла. Кусала губи, на яких уже виступила кров.

Я оцінив ситуацію. Уважно оглянув Вів'єн, наскільки дозволяла відстань, що нас розділяла. Видимих ​​ушкоджень немає. Її не катували. Поки що. Але можуть розпочати. Щойно зрозуміють, що вона значить для мене.

Досить помилок! Вони вже все зрозуміли, полковнику!

Самовладання покинуло мене. Я втратив контроль. У мозку пульсувала думка, що зараз я під наглядом. Від моєї поведінки залежить її майбутнє. Я маю повернути контроль над собою. Я повинен, чорт забирай!

— Бачу, ви здивовані так само, як і ми з Карстеном кілька годин тому.

Голос Кайзера вторгся у мою свідомість, і я різко перевів на нього погляд. Так, відволікай мене, проклятий виродку!

— Маю визнати, вперше бачу ваше збентеження, полковнику, — продовжив він. - Зауважу, воно вам не личить.

Так. Зосередься. Нумо!

— На жаль, я маю всі підстави бути вкрай здивованим, — подав голос я, відкашлявшись. — Не думав, що вас настільки зацікавить моє особисте життя. Хіба ви віддавали з цього приводу певні розпорядження? Хіба я не маю права на нього?

Кайзер примружився.

— Значить, у вас роман із власною кузиною?

Він знає. А те, що йому невідомо, я розповім сам. Під дією наркотику «Апокаліпсис», заради якого сюди й прибув Флоріан Вайс.

— Ні. У мене немає родинних зв'язків із цією дівчиною.

Каштанові брови диктатора злетіли вгору. Він насмішкувато підтиснув губи та звичним жестом пригладив ідеально зачесане темне волосся.

— Ненавиджу, коли брешуть. Особливо люди, яких я ціную, — роздратовано сказав він. — Тоді я починаю говорити про них у минулому часі. Ви ж це знаєте, полковнику.

Смерч емоцій вирував усередині мене з небаченою силою. Лють, ненависть, зневага й невблаганна жага вбивати сплелися в один жахливий потік. Якби вони не знайшли Вів'єн, то я вже перегриз би горло цьому кровожерному вбивці. І ніхто не встиг би вбити мене, перш ніж це чудовисько випустило б останній подих.

— Брехню ненавидять навіть ті, хто її часто використовує, — процідив я крізь стислі зуби.

Я зухвало ризикую, і не лише власним життям. Переходжу межу дозволеного та ледве стримую лють, яка все поглинає. Якоб Кайзер поклав руки на підлокітники й продовжував пронизувати мене крижаним поглядом.

— Діалоги з вами загартовують мене, полковнику, — раптом зашипів його голос. — Необхідно розмовляти з тими, хто тебе не боїться та не схиляється перед кожним словом. Я захоплений — навіть, незважаючи на розчарування вашими необачними та самогубними вчинками.

Його мова була схожа на філософський роздум. Я помітив, як Копп невдоволено засовався, продовжуючи стискати лікоть Вів'єн.

Ох, якби він тільки знав, чия дочка стоїть поряд із ним! Ця думка промайнула блискавкою в голові, вдаривши зарядом тверезості. Так, я не маю цього допустити. Яку б ціну він не назвав, я ладен внести плату.

— Але ми відхилилися від теми, - перехопив мій погляд Кайзер. — Ви маєте право на особисте життя, полковнику. Але у вас немає прав порушувати накази та створювати коаліції проти мене.

— Я не створював коаліції проти вас! — різко сказав я, намагаючись уникати погляду на тремтячу Вів'єн. — Для мене це стало такою ж самою несподіванкою, як і для вас. Вважаю, це лише демонстрація підтримки свого командира. Адже всі знають, що вчора я взяв участь у захопленні Величі всупереч вашому наказу.

Чорний Диктатор дивився на мене, катуючи мовчанням. Він з'єднав кінчики пальців обох рук, утворивши трикутник перед собою, і нарешті заговорив:

— Я не вірю вам, полковнику.

Він кинув погляд на хіміка, і той охоче пірнув рукою у свою скриньку. Блиснула голка на шприці з автоматичним взводом, і він рушив у мій бік.

— Ви можете добровільно сісти на цей стілець і дати доктору Вайсу зробити вам ін'єкцію, — знову зловив мій погляд Кайзер. — Або вірні мені солдати змусять вас зробити це силою.

Я кинув короткий погляд на Вів'єн. Копп відпустив її руку й став за спиною. Її било сильне тремтіння, вона продовжувала кусати губи та судомно стискала й розтискала кулачки.

Така тендітна... Така ніжна... І хоробра. Вона більше не плакала. Під моїм поглядом вона розправила плечі й підняла підборіддя на кілька міліметрів.

Я б впорався з цим без неї, знаючи, що вона далеко та вже наближається до нового будинку, де немає війни та «Чорних Грифонів». Але я запізнився. Не встиг її врятувати. Історія повторюється. Знову укол. Знову зізнання. Знову смерть. Вибору немає.

Я ступив до стільця, який наперед підготували для цього завдання, і сів. Руки смиренно лягли на ковані підлокітники, а погляд кинувся в очі Кайзеру. Визнаю, я пишаюся тим, що можу дивитися ось так відкрито. На це мало хто наважувався.

До мене рушив Флоріан Вайс, тримаючи напоготові шприц із металевим штоком. Копп поштовхом посунув Вів'єн у моє поле зору, і я насилу втримався, щоб знову не подивитися на неї.

До мене наблизився хімік. Я підставив йому шию.

Легкий прокол, і моя шкіра випустила кров. Цей біль був ледь помітний у моєму напруженому стані.

Я готувався прийняти наркотик, який знімає маски та викриває плани. Якось я через нього занапастив дорогих мені людей. Намагався знайти антидот цього препарату, але, на жаль, його не існує. Тепер не знаю, як зробити так, щоб не загубити Вів'єн.

Болісно-знайомий туман огорнув думки, перетворюючи їх на тягучу безбарвну суміш. Пульс сповільнився. Дихання стало спокійне та дуже повільне. Я ніби заснув, але з розплющеними очима. Повіки перетворилися на свинець, стало важко моргати. Зір помутнів, але якщо докласти зусилля й фокусуватися, то я міг бачити одну деталь, ніби у збільшеному форматі. Стукіт годинника чувся надто чітко, ніби механізм вклали мені прямо в голову.