РОЗДІЛ 52 Те, що заборонене

Світ довкола став порожнім. Центр всесвіту опинився в наших сплетених руках, огортаючи теплом і чуттєвістю, які вражали своєю силою.

Я ледве добула голос, щоб відповісти:

— Так?

Слово чітко пролунало в тиші будинку, в яку так затишно увійшов шум дощу та завивання вітру. Оніксові очі пильно дивилися на мене. Галактика його погляду затягувала без натяку на опір.

Герман видихнув зізнання:

— Мені шкода, що наші долі переплелися зараз, а не у звичайний час. Шкода, що ви знаєте мене таким.

Його пальці все ще погладжували мої. Я стрімко потопала в бажанні, щоб це тривало якнайдовше.

— А мені не шкода, - чесно прошепотіла я. — Серед навколишнього жаху я бачу досконалість в кожній ваші рисі. Тому боюся уявити, яким би побачила вас у мирний час.

Губи Валенті торкнулася усмішка, і наче вуаль із смутку та гіркоти прикрила його обличчя. Він сильніше стис мою долоню й підніс до губ. Я проковтнула, відчувши, як перехопило подих.

Полковник прикрив очі та зашепотів, чуттєво зачіпаючи шкіру моєї долоні:

— Ніколи не кажіть мені такого, Вів'єн! Не заходьте за цей кордон. Буде дуже боляче. Нам обом.

Стрімкий вогненний потік чуттєвості ковзнув зарядом від його торкання й розлився по тілу. Герман не відпускав мою долоню і, продовжуючи солодке та ніжне катування, глянув у вічі.

— Я заблукав у пекельному лісі, — пролунав його голос, наповнений болем і емоціями, які він, здається, ледве стримував. — Там вже приготували найжорстокіші тортури для моєї безсмертної, чорної душі. І кожну з цих тортур, кожну втрату я заслужив.

— Ні! — широко розплющила я очі й відразу потонула в чорному космосі його погляду.

Він торкнувся губами зап'ястя, там, де особливо виразно бився мій пульс.

— Забороняю вам ідеалізувати мене, Вів'єн! До вас це робили мої рідні, і це занапастило їх. Я занапастив їх.

— Це не так! Не звинувачуйте себе в чужих гріхах, — трохи заїкаючись, переконувала я.

Полковник притис мою долоню до своїх грудей. Наче хотів поділитися биттям серця. Потягнувся до мене й ніжно торкнувся мого волосся, заправленого за вухо. Провів пальцем по мочці, перейшов на вилицю та намалював невидиму лінію до підборіддя.

Я благала час зупинитися. Просила планету затихнути. Записувала кожну секунду на плівку пам'яті. Не заплющувала очі, щоб бачити його так близько. Чорні, палаючі очі проникали в душу й читали думки — перед ними вони оголювалися, покірно й слухняно.

Герман лагідно провів пальцем по моїх губах.

— Мені не можна торкатися тебе. Я повинен триматися якнайдалі! - чуттєво шепотів він. — Але, чорт забирай, як же ти на мене дивишся! Я не вартий такого погляду, Вів'єн!

— Ти вартий більшого, Германе, — безсило зізналася я.

Валенті різко підвівся, вставши на одне коліно, і став ближче. Обійнявши мене за талію однією рукою, а іншою за шию, він м'яко підняв мене й поклав на густий ворс килима. Чоловік, який хвилював, змушуючи пульс вибивати його ім'я, навис наді мною, ніби намагався приховати від невідомих сил.

Дихання збилося його чуттєвою вагою. Мурашки покрили шкіру. Руки почали жити самостійно і, ковзнувши по плечах, лягли на груди. Валенті продовжував погладжувати мої губи. Він ніби перевіряв їхню м'якість, хотів переконатися в їхній реальності. Його погляд вичавлював кисень з моїх легень і ясність з розуму. Він говорив без слів, оглядав кожен міліметр мого обличчя, спалахуючи й розбурхуючи почуття.

— Твоя краса… Чому ти така бездоганна? - зачіпаючи подихом, прошепотів він і опустив голову до мого вуха. Торкаючись губами мочки, продовжив: — Ти випробування мого контролю, яке я завжди провалюю.

Мої пальці пройшлися його шиєю й закопались у волоссі на потилиці. Розум насилу переробляв його слова. Я часто дихала, ледве стримуючись, щоб не застогнати, відчуваючи граничну ніжність дотиків.

Полковник почав покривати поцілунками моє вухо, рушив до шиї, шумно втягуючи запах моєї шкіри. Підняв голову й знову полонив мій погляд.

— Для тебе я смертельно небезпечний. Як ти цього не розумієш? — хрипко питав він. — Я — твоя отрута, Вів'єн.

Мені важко вдавалося стримувати гейзер почуттів до цього чоловіка. Я торкнулася пальцями його вилиці й так само, як він, провела по пухкій нижній губі:

— Ні, Германе. Ти — найкраща частина мого життя.

Валенті зсунув брови і шумно втягнув повітря. Він схилив голову і провів губами по моїх вустах, викликавши нову хвилю чуттєвого тремтіння.

Полковник ніби здався та поцілував мене. Він жадібно вбирав смак моїх губ, і цього разу робив це усвідомлено, а не піддавшись швидкоплинному потягу.

Я охоче відповіла на його поцілунок. Торкнулася його язика своїм, почула його стогін, відчула, як він ще сильніше притис мене до підлоги своїм тілом.

Рука Германа лягла на мої груди, зупиняючи подих. Він тактовно чекав моєї реакції. Я не відсторонилася. Навпаки, м'яко стиснула зубами його нижню губу, красномовно закликаючи продовжувати.

І він відповів згодою. Ми знищили наші колишні світи, і створили свій — де ми невидимі для інших і казково щасливі тільки удвох. То був пік нашої емоційної бурі. Немов маяки, ми не збереглися від скель чи рифів, а навпаки, притягували одне одного. У вир. У рай. У безтурботність...

Герман відірвався від моїх губ і почав цілувати вилиці, підборіддя, перейшов до шиї і викликав у мене новий стогін. Підняв голову й зазирнув у вічі. Його оніксовий погляд опалював пристрастю, огортав насолодою.

Невже я здатна була викликати настільки чуттєву міць у цьому чоловікові? Збивати з обраного напряму його стриманість? Змушувати втрачати контроль?

Але про це я подумаю завтра. Я потяглася до нього. Герман миттю озвався й знову припав з поцілунком, руйнуючи заборони.

Я відчула, як рука Валенті відпустила мої груди й ковзнула нижче. Він потягнув мою сорочку вгору, оголюючи ноги. Я задихнулася від передчуття, відчувши гарячі пальці полковника між колінами. Вони впевнено забиралися все вище.