РОЗДІЛ 44 Танго з полковником

Час наближався до півночі. Але загальним веселощам це не заважало. Тут створився інший світ, у якому немає війни, а є краса, приємні бесіди, вибухи — але тільки сміху, смачне шампанське й танці, танці, танці…

Я закохалася у цей світ. Коли втомилась чинити опір і боятися, я відчула себе щасливою тут, у товаристві офіцерів армії Кайзера. Совість заснула, задобрена холодним ігристим вином і теплотою оточення.

— А якщо організувати чергу згідно званням? — з широкою усмішкою запропонував один із хлопців, який чекав своєї черги потанцювати з кузиною самого Валенті.

— Тоді ти будеш наприкінці, Норте! — обірвав його Віль, взявши на себе роль мого опікуна-захисника. — Ти ж сержант!

— Так я маю на увазі почати зі спадання, — незворушно розвів руками той. — Щоб заохотити, так би мовити, перспективних молодих чоловіків!

— Тоді краще поступитися місцем старшим! - пролунав ще один голос. — Адже їхнє життя й так висить на волосині через таких перспективних солдат, як ти, Норте.

У натовпі почувся сміх. Сприймаючи всю цю ситуацію в жартівливому світлі, я допила черговий келих шампанського й підняла долоню, щоби привернути увагу чоловіків.

— У мене з'явилася ідея, панове! Щоб нікого не образити, я пропоную вибрати якусь чудову пісню та вийти на танцпол усі разом!

— Прекрасна ідея! - зааплодував Віль на знак підтримки. — А то в мене вже голова почала розколюватися від надмірної уваги до кузини мого друга!

Інші були не особливо в захваті від такого розвитку подій і почали тужно поглядати в мій бік.

— Сподіваюся, танцюватимемо не хороводом? - скривився Норт.

Я засміялася:

— Вибір за вами, джентльмени!

— Вийдемо на свіже повітря? — прошепотів Вільгельм. — Хай відпочинуть ці несамовиті парубки.

Я охоче закивала, бажаючи хоч на мить сховатися від загальної уваги.

— Отже, панове, у вашому розпорядженні плей-лист, а ми відійдемо на хвилинку.

Віль узяв мене за руку й швидко повів до виходу на терасу, поки йому в спину бурчали офіцери.

Я ледве стримувала сміх, дивуючись своїй популярності серед них. Звичайно, якби я не була «кузиною» полковника Валентина, то моя компанія так високо не цінувалася. Я спробувала відшукати його серед натовпу, але Віль вже відчинив переді мною двері й легенько підштовхнув уперед.

— Швидше, поки ніхто не ув'язався за нами, — підганяв він.

Прохолодне нічне повітря приємно охолоджувало палаючі щоки, і я з насолодою глибоко задихала.

Тераса, яка тяглася по всьому фасаду будівлі, виявилася майже пустою, не рахуючи кількох солдатів, які курили цигарки в іншому кінці. До нас лише зрідка доносило вітром уривки їхніх фраз і веселий сміх.

Я поклала руки на кам'яну огорожу та подивилася вдалечінь. Безмісячна ніч опустилася на місто, зануривши його в темряву. Здавалося, ніби ми паримо в космосі, а цей палац — наш корабель.

— Змерзла? - розташувався поруч Вільгельм.

Я посміхнулася й хитнула головою.

— Пощастило, що Герман довго приховував тебе від преси. Інакше нам не вдалося б назвати тебе іншим ім'ям.

— Так, - відвела я погляд. — Мій брат надзвичайно завбачливий.

— Ти вчинила справжній фурор! — знову заговорив він.

— Відоме прізвище — гарантія успіху в суспільстві, - трохи сумно промовила я.

— Напрошуєшся на компліменти? — жартівливо штовхнув він мене плечем.

Я не втрималася й піддалася його веселощам.

— Герман не особливо товариський, так? - переклала я розмову на іншу тему.

Вільгельм відразу насупився, важко зітхнув і присунувся ближче так, що наші плечі стикалися.

— Раніше він не був таким, — сказав Віль. — Перший заводила в академії. Брав участь у суспільному житті та з головою занурювався у нічні тусовки.

Я спробувала уявити образ кутежника Валенті. Але марно.

— Кристіано?

Не одразу я зрозуміла, що він звертався до мене. І коли перевела погляд на Вільгельма, той ширше посміхнувся:

— Шампанське смачне, правда?

Довелося знову розсміятися, підігруючи йому. Краще хай думає, що я надто багато випила, ніж сумнівається в моїй справжності.

Хоча маю зізнатися, що випила я все ж таки чимало. Легке запаморочення, щоки горіли, і оманлива розслабленість давалися взнаки.

Вільгельм накрив долонею мою руку й присунувся ще ближче. Я вмить напружилася.

— Кристіано, - прозвучав його ніжний поклик. — Я дуже хочу тебе поцілувати.

— Вільгельме! - злякано видихнула я.

Але він уже нахилився до мене.

— Що тут відбувається, чорт забирай?!

Питання пролунало так, ніби ми з необережності підійшли надто близько до клітки з левом, а вона виявилася відкритою.

Першим зреагував Віль.

— О, догралися ми, Кріс! - пробурмотів капітан Дрейк.

Він швидко відскочив від мене та підняв руки на знак того, що зараз він неозброєний.

— Як що?! Я підкочую до твоєї... кузини! — намагався вивести все на жарт Віль. - Ти проти?

Неквапливим кроком Валенті наблизився до нас. Він довго дивився на Дрейка, потім перевів погляд на мене.

Якби не випите шампанське, я неодмінно злякалася б. Але зараз охоче зустріла атаку чорних очей, прийняла його мовчазне звинувачення, помітила поганий настрій і насилу стрималася, щоб не провести пальцем по його, такій привабливій і спокусливо-пухлій, нижній губі.

— Поговоримо про це пізніше, Вілю, — похмуро сказав полковник. — Я прийшов за своєю кузиною, яка обіцяла віддати мені останній танець на сьогодні.

Проковтнувши, я опустила очі на розкриту долоню полковника, який кликав мене потанцювати. Знову. Той переломний вечір назавжди закарбувався в пам'яті, хоча, здавалося, минула вічність, і не одна.

Як і минулого разу, я охоче віддала йому руку, і він відразу міцно стиснув її. Акордеон завів перші ноти танго, а скрипка підхопила його ритм. Коли полковник привів мене до зали, музику вже прикрасили звуки фортепіано. На майданчику танцювали кілька пар, і ми приєдналися до них, ставши один навпроти одного.