РОЗДІЛ 6 Особливий пацієнт

Головний лікар військового шпиталю та моя наставниця Марта Флеген вже чекала нашого прибуття в операційній. Їй трохи за сорок, але виглядала вона набагато молодше. Чоловіча зачіска на темно-русому волоссі, худорляве обличчя та струнка фігура робили її схожою скоріш на хлопця, чим на освіченого лікаря, який присвятив все своє життя обраній професії.

ЇЇ терміново викликали на службу, щоб не довіряти життя важливого пацієнта занадто молодому спеціалісту, тобто мені.

У просторій кімнаті під яскравим світлом лежав непритомний та скривавлений комітадж. Разом з лікарем Флеген ми діяли не змовляючись, керувались відшліфованими знаннями та вміннями. З головним лікарем шпиталю в мене були злагоджені відносини, адже довіру до себе, як до кваліфікованого спеціаліста, я завоювала відданою працею. Тому перш за все ми швидко підключили пацієнта до апарату, щоб стабілізувати та полегшити його стан.

— Паренхіматозний крововилив. Клас три. Проявляється гіпотензія, - автоматично докладала я.

— Пульс?

— Сто тридцять!

— Артеріальний тиск?

— Шістдесят!

Швидкі питання потребували швидкої відповіді. Нам асистувала Анна та медбрат Антоній.

— Крововтрата перевищує тридцять пʼять відсотків!  Прибираємо гіповолемію, потрібно покращити мікроциркуляцію! – промовила Флеген. - Анна! Що з аналізами?

— Друга позитивна! – швидко відреагувала та.

— Підключаємо систему для переливання. Крові не достатньо, додаємо плазму, - надавала команди Флеген. – Вівьєн, зупиняємо кровотечу!

— Підполковник Строд сказав, щоб ми не використовували анестезію, - промлявлив Антоній.

— Та не вже? – зосереджено пальпуючи ребра полоненого, зробила уточнення Флеген. – Я йому також підкину одну-дві поради під час бою.

Анна не втрималася та засміялася, підключаючи систему з плазмою.

— Так анестезію готувати чи ні? – питально підняв брови Антоній.

Я кинула на нього роздратований погляд:

— Готувати, звісно. Ми лікуємо, а не катуємо.

— Влучно, лікарю Мессарош! – підмітила Флеген.

Антоній хмикнув та одягнув маску штучної вентиляції легень на розбите місиво, в яке перетворилось обличчя офіцера Чорної Армії.

Я почала роботи те, що вміла робити краще за все інше — рятувати людське житя. Ножове поранення під лівим нижнім ребром виявилося особливо важким.

— Органи цілі, але кровотеча продовжується, - докладала я.

Довга лінія глибокої рани невпинно кровила. Ще б декілька хвилин – і його вже не врятувати. Рвані краї шкіри підозріло запалилися.

— Необхідно підключати антибіотик! – сказала я. – Рана інфікована.

— Запаси на мінімумі. Вистачить тільки на два дні, – доповів Антоній.

— Чорт! – злилася Флеген. – Я спробую дістати його раніше!

На смаглявій шкірі чорномундирівця виднілися шрами давніх ран різних форм та розмірів, наче його часто катували до цього дня.

— Вони зовсім здуріли! – охнула Флеген.

Я відволіклася від процесу й поглянула на неї. Марта прослуховувала його легені стетоскопом та вказала на ліву частину грудини. Там зяяв потворний шрам у вигляді грифона, готового до нападу, — символ агресивного та військового направлення, на чолі якого стояв Чорний Якоб.

— Припухла та бугриста шкіра… - бубніла Флеген. – Вона зовсім нещодавно відновилася. Цього чоловіка затаврували зовсім недавно. Бісові мазохісти. Татуювання їм вже недостатньо!

Проковтнувши новий напад відрази, я повернулася до рани, мимохідь помічаючи нові синці та садна, що темніли на грудях та животі військового. Їх було дуже багато. Його явно, невпинно били, поки везли сюди. Але, судячи зі стану шкіри, він вже знав, що таке біль.

— Зламана кістка сьомого ребра, - диктувала Флеген відеокамері на стелі, продовжуючи огляд пацієнта. – Та восьмого. Легені не зачепило.

Вони завдавали йому сильних фізичних страждань, але він так гідно підносився над тими, хто його полонив…

— Так, стан стабільний, - через сорок хвилин зробила заключення Флеген.

Вона відступила від ліжка комітаджа та зняла маску.

— Мені потрібно відчитатися у штабі. Діємо під грифом «Таємно». Це дуже важливо, чуєте? Якщо розтріпаєте кому-небудь, вас відправлять під трибунал. Я не перебільшую.

Ми всі дружно кивнули.

— Залишаю його на тебе, Мессарош!

Марта стисла моє плече, і ми зустрілися поглядами.

— Цей офіцер дуже важливий! Не відходь від нього. Але будь пильна та обережна.

— Так, я зрозуміла.

Флеген відпустила мене, зняла рукавиці й звернулася до інших своїх асистентів:

— Антонію, пробіжись палатами, потім доповіси мені ситуацію. На тобі всі інші пацієнти.

— Так, лікарю Флеген! – кивнув він та вийшов.

— Анно, оброби садна на обличчі комітаджа. Від Вів’єн не відходь. Ти сьогодні чергуєш з нею.

— Прийнято, лікарю Флеген!

Марта покинула операційну.

Кімната наповнилася різними звуками, які сповіщали про роботу апарату індивідуального контролю гемодтнаміки. Він вимірював пульс комітаджа, його артеріальний тиск, температуру тіла та насичення крові киснем.

Ми з подругою переглянулися. За медичними масками облич не видно, проте я побачила, як вона мені посміхнулася.

— Ніс не зламаний, тільки розсічення глибоке, - знову повернулась я до роботи. – Шви не потрібні.

— Схоже, він красунчик! – підмітила занадто влюблива Анна. – І когось мені нагадує.

Я звично слухала її голос, але займалася своїми справами.

— Через цього хлопця стільки шуму наробили! Ніхто не бачив, як його привезли. Така таємниця! Всі мовчать і сахаються в різні боки, варто запитати про нього.

— Краще не питай! – попередила я та багатозначно кивнула в бік камери відеоспостереження.

— Ти помітила, що з нього зірвали всі рангові відмінності?

— Ні, - кинула я . – Потрібна ще плазма.

Медична сестра шмигнула до холодильної шафки з медикаментами. Слова трохи з запізненням дісталися мого розуміння, пробравшись крізь лікарські задачі.