Глава п'ятнадцята. Новий лідер.

    Сьогодні на диво не бомбили. На Ринку зібралось зовсім трохи людей, але й вони готові були рознести потрібну інформацію по інших людях з Ринку. Максим стояв, дивлячись на них з гори і очікуючи, доки усі - принаймні, більшість, - нарешті дасть йому сказати щось важливе.

    Хлопець довго думав над цією ідеєю. Довго очікував, коли Обснайт нарешті повернеться. Об'явить, що поряд, скаже, що не дозволить Ринку впасти навіть попри такі погані обставини. Але хлопця не було вже шість місяців. Це доволі великий термін. І ні Максим, ні Оля, ні тим паче Вітя, справжнє ім'я якого Максим дізнався пару місяців тому і який віддалився від їх групи не могли більше чекати Обснайта.

    Так, він був їх кращім другом... Який зник на невідомий час, і наврядчи вже колись повернеться до їх країни. Ну, якщо, звісно, він поїхав до іншої.

— А може, він знав, що розпочнеться війна, і тихенько злиняв, залишивши Ринок на вас? - Запитав в один момент Вітя, і всі троє замовкли на якийсь час. - Піддався тим пліткам, а зараз змінив телефон, бо хоче забути минуле, і звалив нафіг, доки не запізно? А ми тут шукаємо його, як бовдури, наче він для нас як рятівне коло?

— Він не такий. - Прогарчав Максим. - Обснайт ніколи б такого не зробив.

    Але десь всередині з'явились невеличкі сумніви. Вже шість місяців від Обснайта ні слуху, ні духу, хоча хлопець зазвичай повідомляв їх, якщо кудись зникає надовго, або може зникнути. А зараз ніхто до сих пір не знає, що з ним відбувається зараз, і чи живий він взагалі. Навіть поліція знову опустила руки, кажучи, що вже марно його шукати.

   Одного дня Максим навіть прийшов до Олега, щоб запитати, чи знайшов той хоч щось, що могло б стосуватися Обснайта. Але чоловік лиш похитав головою, кажучи, що хлопець наче крізь землю провалився, і що це діло знову заминають. В той момент десь всередині хлопця горів вогонь люті.

    Не дивлячись на всі сумніви і теорії, які встигли вибудувати довкола загадкової персони Обснайта, який в останні моменти дійсно почав таким бути, не сильно розповсюджуючись про те, які проблеми можуть торкнутися ще й Ринку, якщо він не зможе витримати контроль, Обснайт все ще залишався людиною. Людиною, яка побудувала Тихий Ринок і допомогла розкритись ще й іншим головам подібних Ринків. Людиною, яка намагалась ніколи їх не підводити...

    І зараз, Максим дивився на усіх цих людей, та намагався зрозуміти, що крутиться в їх голові, інколи задаючи сам собі питання - чи відчував себе так само Обснайт, коли дивився на людей зверху вниз? Чи думав над тим, як правильно підібрати слова, навіть коли вже став на той камінь, а чи придумував все заздалегідь? Чи хвилювався він перед промовою?

    Звісно, Максим не так вже й багато стояв на цьому камені. Але він вже встиг звикнути до командування людьми тут.

— Обснайт не з'являвся вже давно на цьому Ринку. І скажу чесно, я перестав чекати його. - Максим замовчав на якусь мить, прислухаючись до звуків. - Він зник ще до війни, і навіть якщо з ним все добре, Обснайт наврядчи вже повернеться сюди.

    Навіть не дивлячись на те, що Максим все ще чекав повернення Обснайта десь в глибині себе, ці очікування притуплялись в першу чергу страхом за Ринок. І вже потім думками, що Обснайт дійсно кинув їх. Залишив, вирішивши змінити своє життя і забути життя на Ринку.

    Але, навіщо Обснайт тоді створював Ринок? Навіщо бився разом з іншими проти Знищувальників, якщо міг відступити і піддатися їх ворогам, розпустивши Ринок? Навіщо відстоював його, намагаючись утримати на плаву?

— Через те, що його вже давно нема, і він наврядчи вже повернеться, я вирішив, що стану новим Лідером. - Нарешті завершив свою промову Максим.

    Спочатку була кілька секунд тиша. Максим навіть вже встиг подумати, що ніхто нічого не скаже, і все відбудеться набагато швидше і краще, ніж він собі уявляв. Але вже через кілька секунд хтось вигукнув:

— Навіть якщо його зараз нема, хто дозволив тобі стояти там, де стояв він, заявляючи, що тепер ти новий голова нашого Ринку? - У його голосі не було злості, просто легке звинувачення.

    Того, хто вигукував, підтримали й інші. Максим прикрикнув, змусивши їх замовчати. Відчуваючи легку образу всередині, хлопець, намагаючись говорити якомога рівніше, щоб не видавати своїх справжніх емоцій, почав говорити:

— Так, я розумію, вам може бути неприємно від цих новин. Весь цей час вами керував Обснайт, до якого ви встигли звикнути і все таке. Я й сам вже встиг звикнути до нього. Але подумайте самі - якщо Обснайта зараз нема, і він наврядчи вже повернеться до нас в найближчі роки, його місце повинен зайняти хтось інший, щоб провести вас. Допомогти вам. Принаймні, у такі складні часи, як зараз. Як не я став би цим лідером, так хтось інший, якби Обснайт обрав його. Тому я дуже сподіваюсь, що ви приймете мене, як нового лідера Тихого Ринку. А тепер, йдіть! Ховайтеся! - І ці слова підкріпив звук тільки що розпочавшейся повітряної тривоги.

***                      

    Сидячи за своїм столом і трохи посміхаючись, Саша сиділа й доробляла свої уроки. Повітряна тривога продовжилась більше трьох годин - вперше у Львові вона була настільки довгою. Але навіть не дивлячись на це, новини були кращими.

    Вітя почав частіше приходити до неї. Спочатку звичайні розмови, потім він починає жадати більшого. Саша бачила і навіть чула по його голосу, що йому не вистачає чиєїсь підтримки після зникнення Насті, через що він і почав часто навідуватись до дівчини, можливо, як до останньої згадки про свою дівчину.

    Звісно, вони приховували їх відносини. Та й чи були це нормальні відносини? Прийшли, позгадували минулі часи, Вітя міг інколи тихо плакати чи від своїх проблем, чи від спогадів про їх відносини з Настею. Єдине, чим вони можуть зарадити одне одному зараз - задовольняти потреби одне одного.

   Максим зайняв місце Насті на Ринку. Саша ж тим часом почала зближатися з ним, поступово стаючи однієї з найкращих подруг на рівні з Олею. Через це можна буде спробувати потім і самій потихеньку керувати Ринком.