Глава тринадцята. Дівчина.

    Вже три тижні не було Обснайта на Ринку. Люди почали нервувати через те, що їх лідер так довго не з'являвся. Так, можна було ще потерпіти, коли Обснайт не з'явився одного разу за два тижні. Але тоді він з'явився живий та здоровий одного суботнього ранку та повідомив про перегружений графік, через який йому й доведеться так часто і на багато зникати, щоб не втратити хороший університет. Ну, а потім вже об'явив Ордега своєю правою рукою, як робив це багато хто на інших Ринках, розуміючи, що без цього йому нікуди.

   Максим був непоганим хлопцем. Навіть намагався в чомусь копіювати самого Обснайта - керувати Ринком чесно, а до людей ставитись відкрито, якщо Ринку щось загрожувало. Зазвичай такого в останній час не було, але велике зникнення Обснайта дало порцію для пліток на вулицях Ринку. Спочатку Максим намагався придушити ті кляті плітки. Але потім, коли зрозумів, що це марно, а плітки не розповсюджуються далі Тихого Ринку, - принаймні поки що, - вирішив на якийсь час облишити спроби.

   Коли Ордег знову об'явився на вулицях Ринку лиш через тиждень, бо шукав разом з друзями Обснайта і став на камінь, на якому колись стояв Обснайт, він об'явив, що хвилюватись нема за що, бо їх лідер просто мав дуже багато справ, пов'язаних не тільки з навчанням, а і зі своїм звичайним життям. Насправді, хлопець просто намагався хоч якось заспокоїти людей та відтягнути час для того, щоб спробувати ще пошукати Обснайта. Бо не міг він ось так зникнути, наче його й не було.

— І скільки ти будеш тримати їх в невідомості? - Запитала Оля, коли вони разом з Максимом йшли по тропі в лісі до бази хлопця.

— Аж до того часу, доки не буде відомо хоч щось про Обснайта.

— Ти ж розумієш, що вони колись зададуть питання, чому їх лідер ховається від них, і не з'являється вже ого-го скільки місяців? - Продовжувала засипати друга питаннями дівчина.

    Всередині Оля починала все сильніше нервувати. Якщо Обснайт піде по стопах того хлопця... Начебто його звали Вадимом, і вирішить стати таким же скаженим, дівчина не знала, чи зможе вистояти проти нього. Вже стільки часу пройшло, як вони дружать усі разом. Чи добре буде, якщо вона спробує піти проти друга?

    Вітя, який плентався за цими двома, думав про зовсім інше. Його думки майже постійно блукали довкола його зради. «Ти не зрадив!» - Кричало щось всередині нього доволі голосно, щоб заглушити інші думки, які картали свого носія. - «Ти сам цього хотів! Тим паче, Насті нема вже третій тиждень. Вона не повернеться, вже дуже багато часу пройшло!».

    Але, інші думки кричали про те, що Настя до сих пір була його дівчиною. Невідомо навіть, чи померла вона, а чи блукає десь там. «Да хто ж я такий?!» - Різко з'явилась сама гучна думка в голові Віті. - «Хіба я повинен берегти вірність тій, хто зник, нічого не сказавши навіть власному хлопцю?! Тим паче, вона могла повідомити ще й батьків про зникнення!». І, на цьому, скаженіти в думках хлопець потихеньку перестав. Остання думка його нарешті заспокоїла.

— А ти що думаєш? - Озирнувся на нього Максим, і Вітя легенько здригнувся від несподіванки. Не думав, що ці двоє до нього знову звернуться сьогодні...

    Підняв голову, відірвавши погляд від асфальту. Спробував згадати, на чому зупинились ці двоє в останні миті, але зрозумів, що навіть не чув, про що вони розмовляли. Усі думки були про зраду і те, що Насті поряд з ним нема.

— Що? - Перепитує хлопець троїи присоромлений тим, що не слухав їх розмову.

— Ми хочемо привернути увагу Олега до цього всього. - Повторив Максим. - Гадаю, він і сам почав вже щось підозрювати, але після того, як ми з ним поділимось інформацією, він точно почне братися за справу по-справжньому. Ось, хотіли у тебе запитати - як ти гадаєш, чи правильно ми зробимо?

    Вітя трохи прислужився, згадуючи цього чоловіка. В останній раз, коли вони зустрічались, Олегу залишалось до пенсії ще три чи чотири роки. Образ старого поліцейського, який колись допомагав його дівчині, і навіть в якомусь роді став як батько для Насті, не викликав якоїсь особливої небезпеки. Може, коли вони тільки-тільки стали з Настею «напарниками», чоловік ще й викликав у людях образ суворої людини, то Вітя таким його вже не застав.

— В принципі, можна. - Нарешті сказав хлопець, і знову почав дивитись собі під ноги.

    Насправді, Вітя сильно сумнівався, що поліція допоможе хоча б в цей раз. Тоді поліція не змогла спіймати навіть Вадима. Настя може піти куди далі за свого брата. А особливо якщо враховувати те, що скоро розпочнеться третій тиждень, як поліція не може знайти Настю, підозри хлопця дійсно починають ставати реальністю.

    Вітя точно не знав, як реагувати на це все. Ось наче йому й було шкода Настю. Все ж, стільки часу вони провели разом, стільки часу він кохав її, а вона бачила в ньому єдину людину, якій могла розповісти все, що тільки могла. Єдину людину, якій могла довіряти... І ось, він зрадив їй. Ні, не так. Він знайшов швидке щастя з іншою дівчиною, яку бачив лиш кілька разів за весь цей час, і яка до цього майже нічого в ньому не викликала.

..

..

..

..

..

    Олег ходив по своєму кабінету туди-сюди, інколи від нервів легенько розминаючи пальці. Ті в свою чергу могли тихо хрускотіти, але чоловік не звертав на це ніякої уваги.

    Вже пройшло багато часу. Дуже багато. Знайти Обснайта, про якого йому доповіли ті двоє його друзів, шансів ставало все менше й менше. Спочатку, Олег картав друзів хлопця, які не сказали йому з самого початку про ситуацію. Чоловік би зміг щось придумати, зміг би підмовити кількох своїх колег, щоб ті допомогли йому в пошуках. Але потім почав звинувачувати ще й себе.

   Чому з самого початку не помітив, що щось було не так? Він же дзвонив вже кілька разів Обснайту, а його телефон постійно каже, що абонент тимчасово недоступен. Чому ж тоді він не забив на сполох ще з самого початку? Гадав, що хлопець може й сам якось викараскатися з ситуації, в яку встряв? Міг би, якби Олег не знав, що Обснайт був, здавалось, ще зовсім недавно підлітком, якому тільки в цьому році виповнилось вісімнадцять років.