Глава дванадцята. Зрада.

    Рагнар народився в доволі бідній сім'ї. Йому завжди торочили з обох сторін, що з нього ніколи й нічого не вийде, бо Рагнар з дитинства був дуже «слабким» на думку його батьків. У школі оцінки були поганими, коли він ледь-ледь зміг пробитися у військовий університет на відшибі його села міського типу, він вирішив, що треба міняти своє життя. Братися за голову, знаходити роботу за межами його села і звалювати, лиш би не чути від батьків скарги про те, що Дмитро повне, ні на що не здатне лайно.

    Може, тоді вони ще були праві. Може, тоді, Рагнар дійсно був повним лайном, яке не може нічого нормально зробити в цьому житті. Але зараз, дивлячись на те, як Обснайт, справжнього імені якого він до сих пір не сказав - Ліза продовжувала мовчати, говорячи, що скаже лиш тоді, коли сама дівчина цього захоче, - стоїть напроти нього, майже постійно опускаючи погляд чи дивлячись у вікно, але лиш би не на нього, він згадував слова своїх батьків про його нікчемність і питав у цих голосів - «А що ви скажете зараз, коли побачите її поряд зі мною? Як відреагуєте, якщо дізнаєтесь, що я став цілим начальником відділу поліції - хоч і не дуже чесно, але кого це зараз хвилює?»

— Ну що, починай. - Розпочав Дмитро, дивлячись на дівчину, яку мучав вже два тижні.

   Чоловік трохи прислужився, уважно роздивляючись дівчину. Коротке світле волосся, повна фігура. Обличчя, схоже більше на чоловіче, ніж на жіноче. Рагнар задався тим же питанням, яке задавав собі вже протягом цього всього часу - що в ній змусило його звернути на неї увагу? Вона була непривабливою. Зовсім не в його смаку.

— Що починати? - Запитує вона, нарешті подивившись на нього, але лиш на кілька секунд. Потім вона знову почала робити вигляд, наче розглядає пейзаж за вікном його кабінету.

    Робить вигляд, наче не розуміє, - з'явилось в його голові. Ну нічого, ще зламається. Піддасться. Рагнар ще й не таких ламав.

— Розказувати про свою спробу втечі починай. - У його голосі з'явились легкі нотки роздратування, але разом з цим і збудження.

    Вже стільки часу він мріяв, щоб вона ось так стояла на килимі перед столом в його кабінеті. Не сміла подивитись на нього чи то від страху, чи то від впертості, а може від усього одразу, озираючись по кабінету, наче шукаючи слабкості. І навіть дивлячись на... Таку специфічну зовнішність, Рагнар впіймав її. Зміг отримати, як щось жадане і бажане. Як щось, чого нема ні у кого. І, можливо, йому дуже пощастило, що замість хлопця була саме дівчина.

   Так, зараз йому довелось розмовляти з нею в своєму кабінеті. А саме через те, що її привели сюди під руки ще з ранку колеги Дмитра. Повідомили, що дівчина спробувала втекти, і виставили свої теорії, що це була не перша спроба. Тільки спочатку вона просто ходила і усе роздивлялось, а зараз вже спробувала втекти.

— Ніяка це не втеча. - Відповіла вона, явно намагаючись тримати голос рівним. - Мене довго тримали в одній кімнаті. Розім'ятись захотілося.

   Це звучало, як саме банальне виправдання. На секунду Рагнар захотів підійти та вдарити, нагадати, що тепер вона стала його, і тільки його, і що тепер дівчина буде робити тільки те, що накаже він. Але Дмитро зупинився. Може, варто знову трохи пограти по її правилах лиш за те, що вона протрималась вже стільки часу.

— Ти могла би попросити одного з охоронців, або хоча б Лізу випустити тебе і прогулятися поряд. - Сказав Рагнар.

— Ага. - З сарказмом кинула дівчина. - З ними ще якось домовитись треба...

    Рагнар не витримав і хмикнув. Все ще тримається, все ще інколи трохи підколює. Невже вона не розуміє, в якій ситуації опинилась? Він встав. Підійшов до дівчини і з силою потягнув за собою, садячи на свої коліна. Дівчина злякано скрикнула, але не виривалась. Зрозуміла, що вже нема шансу та місця, куди можна втекти, чи просто вичікувала потрібний для нападу час? 

   Відчуваючи спекотне дихання на своїй шиї, Рагнар відчував разом з цим і табун мурах по своїй шкірі. Провівши язиком по губах, він знову зиркнув на дівчину, яка впиралась руками в його плечі, намагаючись втриматись на місці, і при цьому намагатись сісти більш зручно.

— Ти не уявляєш, як довго я цього очікував... - Прохрипів Рагнар, легенько притримуючи дівчину за її м'які бока.

— Чого саме очікував? - Обснайт знову почала огризатися. - Того, що спіймати мене, а потім тримати поряд, як кляту декоративну собачку?

    Рагнар з силою вдаряє дівчину по щоці. Та видихає від несподіванки, але навіть не викрикує. На її шкірі з'являється яскраво рожевий, ледь не червоний слід від його руки.

— Що, не подобається правда? - Питає вона, з легкою образою дивлячись на Рагнара.

    Дівчина хотіла вже злізти з його колін, але чоловік не дав їй чого зробити. 

— Ти будеш робити тільки те, що я хочу. - Прогарчав Дмитро. - Ти зрозуміла мене?

— Ні. - Це було останнє, що змогла видавити з себе дівчина, з викликом дивлячись на чоловіка навіть після ляпаса, після чого Рагнар зірвався.

     Притиснувши її до столу, чоловік впився губами в шию дівчини, не даючи можливості навіть нормально порухатись, що вже казати про те, щоб спробувати втекти. Вдихаючи її запах, Дмитро відчув, як дівчина потихеньку починає сповзати вниз. Обснайт трималась рукою за живіт, потихеньку опускаючись на підлогу.

    Рагнар вперше за довгий час відчув страх. Не острах, не хвилювання, а справжній страх. Можливо, через те, що Обснайт відчуває себе погано. В можливо через те, що якщо дівчина помре, і хтось її вже шукає, усі підозри можуть піти на нього. Так, окрім кількох самих вірних людей, Рагнар не допускав інших, через що про всю ситуацію знали тільки кілька. А зараз...

— Що трапилось? - Незвично м'яким голосом питає він, тримаючи дівчину під руку і допоміг сісти на своє крісло.

— Живіт сильно болить... - Тихо відповідає вона, ледь не стогнучи. Увесь її сарказм швидко зник, наче його й не було.

     Чоловік не хоче відпускати Обснайта, бо боїться, що з нею щось станеться, але йому доводиться це зробити. В кілька швидких і дуже широких кроків Рагнар пройшов по своєму кабінету в сторону двері, він виходить з кабінету. Схопивши молодого хлопця, який тільки-тільки прийшов на службу в поліцію і який проходив по коридору, він наказав викликати лікаря. Бо, озирнувшись і подивившись на дівчину, Рагнар впевнився ще більше, що їй погано - її обличчя стало злегка блідим.