Глава дев'ята. Ввечері.

    Цей місяць розпочався доволі важко, скажу чесно. Не те, щоб я отримувала погані оцінки. Не в цьому справа. Пройшло вже два тижні з початку навчання. До лекцій додались ще й семінари. Треба було звикнути до того, що навіть звичайна двійка тут непогана оцінка, бо набрати потрібно було мінімум шістдесят один бал. Особливо якщо твою роботу оцінюють по п'ятибальній системі, а не по звичній дванадцятибальній. В таких випадках інколи навіть одиниця краще, ніж нуль, якщо вчитель часто може тебе валити.

    Якось дуже швидко час біжить. Я не встигаю нормально слідувати за ним. Бо здавалось би, ось я прокинаюсь, збираюсь та їду на навчання, а вже через кілька митей втомлена збираюсь спати, ледь доробивши ті кляті уроки.

    Так, навчання в універі було доволі складним. Усі вчителі - або ж вже викладачі, як їх тут зазвичай називають, - хоч і кажуть, що за нами ніхто бігати як у школі вже не буде, трохи набрехали. Багато хто з вчителів казав, що якщо хтось запізнюється або відсутній на більшій кількості пар - то вже лиш їх проблеми, бо тоді доведеться просити текст лекцій у когось. Але ось наша історичка ставиться до цього агресивніше за інших.

— Геть з кабінету! - Гарчала вона тоді, ледь не виштовхуючи мого одногрупника на одному з семінарів, коли він запізнився буквально на п'ять хвилин. - На другу півпару прийдете.

    Тут багато хто - якщо не всі, - з вчителів звертався до нас на «ви», а не на «ти», як у школі. Але це не заважало історичці влаштовувати психологічний хорор багатьом групам з нашого - і не тільки, - факультету. Здавалось, ця жінка ніколи не була в хорошому настрої. Постійно її щось не влаштовувало, з-за чого вона могла чіплятись навіть за легкі питання, випитуючи з бідних мучеників у вигляді студентів не тільки правильні слова, а й усі моральні сили.

    Я була дуже рада, коли дізналась, що подібною шизою страждає тільки наша вчителька історії, а інші вчителі дають нам шанси проявитись під меншим натиском. Та й різних робіт нам дають куди більше, ніж на історії.

— Ну що, готова до опитування? - Запитав один з хлопців з моєї групи сьогодні.

    Мабуть, це був один з єдиних моїх одногрупників, з яким я більш-менш нормально і часто розмовляла. Не так, як з іншими, просто дізнаючись якусь корисну інформацію про опитування чи те, що нам треба буде здати з робот. З цим хлопцем у нас виявились невеличкі точки перетину - звичайна відеогра, про яку мало хто в наших краях знає. А якщо й знає, це явно не людина з мого округу. Ну, окрім Владика.

    Владик часто, якщо не завжди міг легенько кульгати. Я хотіла ще з самого початку запитати, чому він це робить, бо на звичайне пошкодження ноги чи біль, який пройде згодом це не дуже схоже. Але подумала, що це якось неправильно, і, можливо, я торкнусь не дуже приємної для хлопця теми, тому краще почекати, коли він сам захоче розповісти. Ну, або ж коли ми станемо більш кращими друзями, що мало вірогідно - наші інтереси окрім тієї гри сильно розходились.

— Так. - Впевнено відповідаю я.

    Взагалі, ОДП, або ж основи практичної діяльності у фізичній терапії, був одним з моїх самих любимих предметів. Можливо, з-за того, що я дізнаюсь щось новеньке, а можливо тому, що цей предмет як і кілька інших дається мені дуже легко у вивченні матеріалу. А можливо через те, що вчителька майже ніколи на нас не кричала, і часто могла пожартувати на своїй парі.

   Владик важко сідає поряд зі мною, розміщаючи ноги перед собою. Кілька секунд озирається по сторонах і мне свою чорну шапку перед тим, як засунути її в карман. По звичці дістає свій телефон і вмикає ту саму гру, про яку ми з ним інколи можемо розмовляти.

— Я недавно вибив нового дракона. - Хвалиться він, збираючи ресурси, які назбирали його дракони, а потім, показує мені нового.

   Я киваю, угукаю, кидаю пару «стандартних» фраз і знову відвертаюсь, продовжуючи думати про різне. Зараз якщо чесно я була не налаштована на розмови з кимось. Хотілось відволіктись на власні думки.

   В основному,  вони зараз були про Тихий Ринок. Але інколи проскакували й думки про Рагнара. Але за останній час їх стало набагато менше. Це добре. Навчання піде мені на користь не тільки з-за того, що у мене буде потім можливість стати непоганим фізичним терапевтом чи реабілітологом, а й зможу відволіктись від дуже нав'язливих думок.

   Але Ринок... Боюсь, він впаде, якщо мій розклад буде таким же навантаженим і переповненим, як зараз, і я не зможу вчасно прийти. Можливо, мені дійсно пора вже задуматись над тим, щоб назначити когось з довірливих мені людей моєю правою рукою. Але кого саме? У мене їх троє - Вітя, Оля та Максим. Якщо я оберу одного з них, чи буде ображатись хтось інший? Звісно, як хороші друзі, вони б зрозуміли мій вибір, але я всеодно боюсь, що одного разу до горла приставлять фразою, чому я не обрала саме його.

    Саме через це я якраз і не наважувалась так довго обрати свою праву руку, яка мала б майже такі ж повноваження на Ринку, як і я сама. Звісно, рідкісні думки про те, чи варто мені дійсно когось обрати, проскакували, коли я дивилась на голови інших Ринків, які вже обрали собі довірену людину. Питала себе, чому я не можу зробити так само, як вони. Але потім нагадувала собі, що по-перше, це саме вони почали «плагіатити» мій Ринок, тому дивитись на них не варто, а робити все, що заманеться, а по-друге, права рука мені поки що не потрібна.

    Не потрібна була. Зараз, якщо я буду багато зникати, і набагато менше з'являтись на Ринку, це може призвести до його розпаду. Ніхто його майже не контролює, ніхто не слідкує, що там відбувається. Ніхто не зможе дати правильну команду, якщо на Ринок знову спробують напасти.

   Тоді, кого ж мені назначити? Вітю? Ні, я не хочу його сильно навантажувати. Він і без того теж багато зникає, бо й сам в універі вчиться. А тут ще й Ринок... Ні, Вітя точно не підійде. Олю? Оля непогана дівчина. Але я боюсь, що вона не зможе тримати Ринок у стальній хватці, коли це треба. Максима? Максим міг би й підійти... Але чи впорається він? Все ж, їм з Олею тільки по шістнадцять, ще все життя попереду. Але, може, на той час я вже встигну вже звикнути до свого графіку і зможу знаходити якісь способи приходити на Ринок самій? Хоча, раз на першому курсі така фігня з розкладом, боюсь уявити, що буде на четвертому.